Особливості застосування принципу мовчазної згоди в сфері надрокористування: позиція ВС

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку справу за позовом Товариства (далі - позивач) до Державної служби геології та надр України (далі – Держгеонадра, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У цій справі, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність в частині нерозгляду у встановлені законодавством строки заяви позивача та доданих документів, останній звернувся з позовом до суду з вимогами про зобов`язання Держгеонадра видати спеціальний дозвіл на користування надрами за принципом «мовчазної згоди».

Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які відмовили у задоволенні позову з огляду на те, що у цій справі відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин підпункту 1 пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (далі - Порядок №615), у редакції, чинній з 28 грудня 2018 року до 25 лютого 2020 року, водночас, до спірних відносин необхідно застосовувати законодавство, чинне на момент прийняття рішення відповідачем, а саме підпункт 1 пункту 8 Порядку № 615 у редакції Постанови № 124.

Суд виходив з того, що згідно з абзацом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 6 вересня 2005 року № 2806-IV (далі - Закон № 2806-IV) принцип мовчазної згоди – це принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Частиною шостою статті 4-1 Закону № 2806-IV передбачено, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов`язку (в установлений Законом строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі), тобто через свою бездіяльність, суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру.

Суд звернув увагу на те, що сама лише бездіяльність (неприйняття рішення у встановлений строк) не є достатньою підставою для застосування принципу мовчазної згоди.

Оскільки у цій справі судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачу було відмовлено у наданні спеціального дозволу на користування надрами відповідно до частини п`ятої статті 4-1 Закону № 2806-IV, а саме – подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком, Верховний Суд дійшов висновку, що це свідчить про відсутність підстав для видачі документа дозвільного характеру, а отже і про неможливість застосування принципу мовчазної згоди.

Спірним у цій справі було питанням про те, чи мав право позивач на отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону.

З цього приводу Суд зазначив, що підпунктом 1 пункту 8 Порядку № 615 (у редакції, чинній з 28 грудня 2018 року, тобто на момент звернення позивача до відповідача із заявою про надання дозволу на користування надрами) було передбачено три самостійні виключні підстави для надання дозволу без проведення аукціону при дотриманні чітко визначених складових умов кожної з підстав.

Водночас, що підпунктом 1 пункту 8 Порядку № 615 у редакції Постанови № 124 (у редакції, чинній на момент прийняття Держгеонадра рішення про відмову у наданні спеціального дозволу) було змінено правила надання спеціальних дозволів та встановлено єдину підставу для отримання дозволу на користування надрами без проведення аукціону, а саме, зацікавлений суб`єкт господарювання повинен був виконати дві вимоги: а) на підставі спеціального дозволу на користування надрами за власні кошти здійснити геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено в установленому порядку; б) подати документи на отримання спеціального дозволу на видобування корисних копалин відповідного родовища не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів.

Вирішуючи питання стосовно того, яка саме редакція Постанови № 615 має застосовується до триваючих правовідносин, Суд виходив з того, що відповідно до сталої судової практики рішення за результатами розгляду заяви про надання спеціального дозволу на користування надрами приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу (а не на час звернення з заявою).

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що принцип мовчазної згоди не застосовується у процедурі надання спеціального дозволу на користування надрами, якщо наявні підстави, визначені законом, для відмови у наданні такого дозволу; неподання суб’єктом господарювання документів про наявність у нього права на отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, подання яких вимагається законодавством, чинним на момент прийняття Держгеонадра рішення у дозвільній процедурі, свідчить про наявність підстав для відмови у наданні спеціального дозволу на користування надрами та, відповідно, про неможливість застосування принципу мовчазної згоди.

Постанова Верховного Суду від 1 грудня 2022 року у справі №640/7578/20 (адміністративне провадження № К/990/24271/22).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.