Стандарти доказування «поза розумним сумнівом» у соціальних спорах: позиція Верховного Суду

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом до органів Пенсійного фонду України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спірних правовідносин у цій справі полягала у тому, що органи ПФУ відмовили позивачу у призначенні пенсії за віком у зв’язку із недостатністю, на їхню думку, страхового стажу, необхідного для призначення такої пенсії. Причиною недостатності страхового стажу виявилось неврахування окремих періодів роботи позивача у Республіці Молдова, які були підтверджені довідкою про заробітну плату.

Обставини справи

Орган ПФУ вказав на недопустимість такої довідки, оскільки вона не підтверджена первинними документами, що суперечить вимогам статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того, відповідач зазначив, що печатка та штамп не містять перекладу на українську мову. У подальшому органом ПФУ, для підтвердження відповідності довідки про заробітну плату первинним документам направлено запит у Республіку Молдова, однак відповідь з Національної Каси Соціального Страхування Республіки Молдова щодо підтвердження періоду роботи до Головного управління не надходила.

Суди попередніх інстанцій позов задовольнили, виходячи з того, що оскільки від Національної Каси Соціального Страхування Республіки Молдова не надходило жодних відомостей, а відповідачем не надано жодних доказів щодо розбіжностей з довідкою, то такі відомості згідно довідки слід вважати достовірними. Також суди зазначили, що сама по собі відсутність відповіді від Національної Каси Соціального Страхування Республіки Молдова на поданий відповідачем запит щодо підтвердження даних, вказаних у довідці, не є підставою для неврахування страхового стажу позивача, оскільки вказана довідка містить усі необхідні реквізити, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Позиція КАС ВС

Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу органу ПФУ залишив без задоволення, а судові рішення – без змін.

На підставі аналізу положень статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, статей 1, 5 та 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Суд нагадав, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Суд врахував, що відповідно до статті 1 Угоди, яка підписана Україною 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають. Отже, на громадян, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, що приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

Верховний Суд звернув увагу, що статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також пунктами 1-2 та 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів (зокрема, трудової книжки позивача) встановлено, що вона працювала на підприємстві у спірні періоди, їй нараховувалась та виплачувалась заробітна плата за період її роботи на вказаному підприємстві і було здійснено утримання до Фонду соціального страхування Республіки Молдова, то Суд вважає, що дії і рішення відповідача щодо відмови у зарахуванні вказаного періоду під час розгляду заяви позивачки про призначення пенсії є протиправними.

Верховний Суд також погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не наведено обґрунтованих доводів та не надано належних доказів щодо недостовірності інформації стосовно стажу роботи позивача у спірний період. Крім того, відсутність відповіді від Національної Каси Соціального Страхування Республіки Молдова на поданий відповідачем запит щодо підтвердження позивача за спірний період не є підставою для неврахування спірного страхового стажу при призначенні позивачці пенсії.

На сьогодні у теорії та практиці виділяють три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

За результатами касаційного перегляду, Верховний Суд зробив висновок, що у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні діяти стандарти доказування «поза розумним сумнівом».

Постанова Верховного Суду від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22 (адміністративне провадження № К/990/16588/22).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.