Верховний Суд виніс рішення у справі, яка стосувалася символіки дивізії «Галичина»

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 28 листопада 2022 року розглянув справу №826/11325/17 щодо відповіді Українського інституту національної пам`яті на запит стосовно емблеми дивізії «Галичина». На думку ВС, незгода позивачки із оскаржуваними діями Інституту не набула характеру юридичного спору, який міг би бути вирішений у порядку адміністративного судочинства.

Обставини справи

Як зазначає Верховний Суд у цій постанові, у вересні 2017 року позивачка звернулася з позовною заявою до Українського інституту національної пам`яті і голови цього інституту, у якій просила:

• «визнати протиправними дії відповідачів по наданню інтернет-виданню «Страна.ua», що викладено у листі Українського інституту національної пам`яті, тлумачення п. 5 ч. 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09.04.2015 № 317-VIII стосовно тлумачення символіки 14 гренадерської дивізії військ СС «Галичина», з урахуванням подальших змін щодо її назви, а саме: «Галицька стрілецька дивізія СС (Galizische SS-Schutzendivision»), «Добровольча дивізія СС «Галичина»; « 14 Галицька добровольча дивізія СС»; «14 військова гренадерська дивізія СС (Галицька №1)»; « 14 військова гренадерська дивізія СС (Українська №1)»;
• заборонити Українському інституту національної пам`яті та його голові пропаганду символіки дивізії 14-ої гренадерської дивізії військ СС «Галичина» з урахуванням подальших змін щодо її назви;
• зобов`язати відповідачів спростувати інформацію стосовно символіки дивізії 14-ої гренадерської дивізії військ СС «Галичина», яка викладена у листі від 16.05.2017 за № 01/1015, шляхом розміщення на офіційному сайті Українського інституту національної пам`яті відповідної інформації, протягом десяти днів з дня набрання рішенням законної сили».

«В обґрунтування позовних вимог позивачка зауважує, що при наданні відповіді на звернення стосовно символіки дивізії СС «Галичина» головою Українського інституту національної пам`яті фактично надано тлумачення пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 317-VIII, що не входить до компетенції Українського інституту національної пам`яті. У зв`язку з цим, позивачка уважає, що головою Українського інституту національної пам`яті перевищено його повноваження під час надання такого тлумачення, окрім того, вказане тлумачення містить викривлення історичних фактів. Позивачка наголошує, що на міжнародному рівні вироком Міжнародного суду визнано злочинною всю організацію СС, яка входила до складу Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, разом із всіма її підрозділами. Викривлення історичних фактів стосовно дивізії СС «Галичина», як наслідок пропаганда фашизму та неофашизму, що заборонено статтею 2 Закону України «Про захист суспільної моралі», є порушенням суб`єктом владних повноважень прав та інтересів позивачки, оскільки зачіпає її індивідуально виражені права та інтереси як громадянки України і члена суспільства», - описуються у рішенні КАС ВС обставини позову.

Рішенням першої інстанції позовні вимоги задоволено частково. Постановою апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Українського інституту національної пам`яті задоволено частково.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка не є учасником правовідносин щодо надання головою Українського інституту національної пам`яті відповіді, позивачкою не доведено, що оскаржувана відповідь зачіпає саме її охоронювані законом права чи законні інтереси.

При цьому, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими посилання позивачки на Закон «Про захист суспільної моралі», оскільки спірну відповідь не можна ототожнювати із продукцією в розумінні вказаного Закону. Відтак не можна вважати, що нормами цього Закону визначено право позивачки, на порушення якого вона посилається.

Позивачка подала касаційну скаргу до Верховного Суду, де просила скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду.

Позиція Верховного Суду

ВС зазначив, що обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та/або охоронюваних законом інтересів з боку суб`єкта владних повноважень, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.

У цій справі позивачка звернулася до суду через незгоду із діями відповідачів, пов`язаними з наданням Українським інститутом національної пам`яті у листі від 16.05.2017 №01/1015 за підписом голови Українського інституту національної пам`яті, відповіді на звернення. У цьому листі зазначено, що у переліку, визначеному пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №317-VIII символіка 14 гренадерської дивізії військ СС «Галичина» (1-ї Української дивізії УНА") відсутня, з огляду на що, вона не є символікою націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму поширення або публічне використання якої в Україні заборонено.

За змістом доводів касаційної скарги позивачка категорично незгодна із змістом цієї відповіді, у зв`язку з чим перебуває із відповідачами у стані конфлікту (незгоди).

Цей лист не є нормативно-правовим актом (не містить нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян), або актом індивідуальної дії, оскільки не направлений на управління поведінкою будь-яких осіб у публічних відносинах, а відтак, ні сам по собі лист, який не є рішенням суб`єкта владних повноважень, ні дії щодо його складення та направлення адресату, не породжують для позивачки ні прав ні обов`язків, не створюють для неї жодних юридичних наслідків.

Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновками суду першої інстанції, який визнав право позивачки на звернення до суду із цим позовом на підставі приписів статті 2 Закону України «Про захист суспільної моралі», виходячи з того, що позивачка не є учасником спірних правовідносин і нею не доведено, що оскаржувана відповідь (дія) зачіпає її індивідуально виражені права чи законні інтереси.

У касаційній скарзі позивачка наголошує, що суд апеляційної інстанції не надав ніякої оцінки тій обставині, що оскаржувані дії відповідачів зачіпають її інтереси як громадянки України, які, уважає, є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечить Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам. Викривлення історичних фактів стосовно дивізії СС «Галичина», і, як наслідок, пропаганда фашизму та неофашизму, що є забороненим відповідно до статті 2 Закону України «Про захист суспільної моралі», на переконання позивачки є порушенням суб`єктом владних повноважень прав та інтересів позивачки, оскільки зачіпає індивідуально виражені права та інтереси як громадянки України і члена суспільства.

Водночас обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідаючи на питання чи має позивачка законний інтерес в оскарженні спірних дій відповідачів у розумінні приписів статті 5 КАС України, колегія суддів ВС виходить із такого.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

За своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Такий підхід у питанні судового захисту законних інтересів осіб сформовано Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 та застосовано у низці постанов, зокрема від 11.07.2019 у справі № 826/14642/15, від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19, від 15.07.2021 у справі № 826/25318/15.

Також у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 Верховний Суд визначив загальні підходи до визначення ознак «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Застосовуючи цей підхід до справи, що розглядається, колегія суддів бере до уваги, що спірні дії відповідачів, які полягають у наданні у листі відповіді на запит журналіста інтернет-видання «Страна.ua» про надання інформації щодо розповсюдження Закону № 317-VIII на символіку дивізії СС «Галичина», самі по собі не є юридично значимим для позивачки, оскільки не мають безпосереднього впливу на її суб`єктивні права та інтереси. При цьому, доводи позивачки про порушення діями відповідачів її прав та інтересів як громадянки України і члена суспільства є абстрактними та не містять обґрунтування на підтвердження негативного впливу дій відповідачів на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивачки.

Наведене свідчить, що незгода позивачки із оскаржуваними діями відповідача не набула характеру юридичного спору, який міг би бути вирішений у порядку адміністративного судочинства.

Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд наголошує, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності, котрі оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності спірних рішень, дій чи бездіяльності.

Реагуючи на доводи касаційної скарги позивачки щодо ухвалення оскаржуваного судового рішення упередженим складом суду, з огляду на тиск на колегію суддів, Верховний Суд виходить із такого.

Як зауважує сама позивачка у касаційній скарзі, інформація про чинення тиску на колегію суддів була розкрита учасникам справи головуючим суддею в судому засіданні.

Учасники справи відповідно до статей 36, 39, 44 КАС України мали право заявити відвід колегії суддів у разі, якщо вказані обставини викликали у них сумнів щодо неупередженості та безсторонності цієї колегії суддів.

Проте, позивачка, як і інші учасники справи, правом на заявлення відводу суддям, які входили до складу колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду не скористалася.

Пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України серед обов`язкових підстав для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд визначає порушення норм процесуального права, зокрема, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Однак, за відсутності заявлення учасником справи відводу в порядку статті 36 КАС України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку таким доводам, викладеним у касаційній скарзі, та відповідно застосувати положення  пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України.

Отже, ВС касаційну скаргу залишив без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020  - без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.