Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку: позиція ВП ВС

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами.

Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.

Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Відповідну позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у справі №990/115/22 за адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення від 15 лютого 2022 року про звільнення Марії Приндюк з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі п. 3 ч. 6 статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді). Постанова ВС ВС датована 10 листопада 2022 року.

Зокрема ВП ВС зазначила, що, ураховуючи те, що останній день перебігу процесуального строку на звернення до суду з позовом у справі припав на період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку позивачкою за умови надання нею до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.

Обставини справи

Касаційний адміністративний суд ВС ухвалою від 3 серпня 2022 року позовну заяву Марії Приндюк залишив без руху, «тому що професійна діяльність суддів є публічною службою, а відтак для звернення до суду із цим позовом встановлено місячний строк».

КАС ВС дійшов висновку, що в цьому випадку відлік строку для звернення до суду з позовною заявою необхідно обраховувати з 16 лютого 2022 року, а відтак констатував пропуск останнього, зважаючи на подання позову лише 27 липня 2022 року.

При цьому КАС ВС відмітив, що адміністративний позов «не містить чіткої позиції позивачки з питання дотримання або пропуску нею строку звернення до суду», а також вказав, що «наведені в ньому причини, визначені як такі, що вплинули на звернення до Суду лише наприкінці липня 2022 року, фактично зводяться до ненаправлення Марії Приндюк Вищою радою правосуддя копії спірного рішення та отримання його лише 8 червня 2022 року на запит після повернення до Києва».

Втім, як зазначив у своїй ухвалі Суд, у позовній заяві «не наведено жодних причин і не подано відповідних доказів у підтвердження непереборних обставин, які унеможливили звернення позивача або її представника до Вищої ради правосуддя за отриманням копії рішення в більш ранній строк, як і підготувати та подати позовну заяву в місячний строк після отримання спірного рішення (8 червня 2022 року) та ознайомлення з його змістом і мотивами».

Крім того, КАС ВС зазначив, що в позовній заяві міститься посилання на пункт 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», проте документів у підтвердження того, що до позивача підлягають застосуванню положення вказаної норми законодавства, до позовної заяви не додано, як і не надано доказів сплати судового збору.

На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачкою надіслано докази, які підтверджують наявність у неї пільг щодо сплати судового збору (встановлення особі безстроково ІІ групи інвалідності), а також клопотання про поновлення строку звернення до суду.

КАС ВС ухвалою від 22 серпня 2022 року позовну заяву повернув позивачці на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАСУ.

Суд виходив з того, що в надісланому на адресу суду клопотанні адвокат визнав, що перебіг строку звернення до суду з позовом у цій справі розпочався 16 лютого 2022 року та, відповідно, був пропущений, однак посилався на ті ж обставини, які вже наводились у позовній заяві та оцінка яким надана в ухвалі від 3 серпня 2022 року (щодо відсутності Марії Приндюк за станом здоров'я на засіданні Вищої ради правосуддя 15 лютого 2022 року, на якому розглядалось питання про її звільнення з посади; ненадіслання копії прийнятого рішення на її адресу, а його направлення 18 лютого 2022 року до Апеляційного суду м. Києва для подальшої передачі позивачці, хоча в штаті такого вона не перебувала; введення в Україні військового стану, у зв`язку із чим позивачка та її представник, побоюючись за своє життя, змушені були виїхати з м. Києва та були позбавлені можливості без загрози своїй безпеці займатись збиранням доказів).

Водночас КАС ВС взяв до уваги доводи про введення в Україні з 24 лютого 2022 року військового стану та пов'язані із цим обмеження та з урахуванням цього зауважив, що позивачкою та її представником так і не було наведено жодних причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у них можливості підготувати та подати позовну заяву в місячний строк після отримання спірного рішення (8 червня 2022 року) й ознайомлення з його змістом і мотивами.

Суд першої інстанції зазначив, що доводи позивачки про невідповідність надісланої відповідачем 8 червня 2022 року на запит адвоката копії оспорюваного рішення вимогам підпункту 5.2.2 та пунктів 5.23, 5.26 ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» не спростовують можливості на її підставі ознайомитись зі змістом рішення як таким.

Таким чином, КАС ВС дійшов висновку, що позивачка не усунула недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Аргументи апеляційної скарги

На обґрунтування доводів апеляційної скарги до ВП ВС скаржниця зазначає, що оскаржуване судове рішення є невмотивованим, не відповідає вимогам обґрунтованості та законності, а також завданню адміністративного судочинства з таких підстав:

- Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не врахував, що станом на момент введення воєнного стану в Україні (24 лютого 2022 року) позивачка перебувала в межах місячного строку звернення до суду та не передбачала і не могла передбачити, що буде позбавлена можливості його підготувати та подати до суду у строк до 15 березня 2022 року;

- висновок суду першої інстанції про ненаведення позивачкою обставин, за яких вона не подала позовну заяву в місячний строк з дати 8 червня 2022 року, а зробила це 27 липня 2022 року, є передчасним, оскільки суд не надав оцінку доводам позивачки щодо дати отримання відповіді на адвокатський запит, що зумовила можливість складання позову. Ця інформація повідомлялась суду з метою дотримання правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі № 522/7674/18, та показати добросовісність дій позивачки і її представника;

- суд першої інстанції не надав оцінку тим обставинам, що з 24 лютого 2022 року факти обстрілів м. Києва та боїв у Київській області є загальновідомими, триваючими, такими, що тривали в момент подання позову та клопотання про поновлення строків, а тому згідно з положеннями статті 78 КАС України є такими, які не потребують доказування.

Також не враховано обставин, наведених позивачкою, які, на її думку, загрожували її життю і здоров'ю, про евакуацію її з родиною після початку ракетних обстрілів 24 лютого 2022 року в будинок родичів, який був пошкоджений внаслідок вибуху та вибухової хвилі, а сама позивачка та члени родини зазнали легких ушкоджень, що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування (ЄРДР) від 21 квітня 2022 року та копією акта про пожежу, складеного 10 травня 2022 року.

У подальшому позивачка евакуювалась у с. Рубченки Білоцерківського району Київської області, де відновлювала стан здоров'я, однак у цьому районі був відсутній інтернет-зв'язок до 27 квітня 2022 року;

- суд першої інстанції не надав оцінку щодо обставин про розміщення повідомлень на офіційному порталі Київської міської державної адміністрації з березня по травень 2022 року із закликами не повертатися в місто у зв'язку із проведенням у передмісті та на околицях столиці аварійно-відновлювальних заходів, розмінування місцевості та знешкодження вибухонебезпечних предметів, а також через загрозу ракетних ударів;

- суд першої інстанції не врахував листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 як доказу дії обставин непереборної сили;

- суд не навів мотивів, чому відхилено доводи про те, що доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень (ЄДРСР) було закрито;

- поза увагою суду залишилась та обставина, що з 24 лютого 2022 року позивачка не мала можливості зустрітися зі своїм представником - адвокатом для надання йому необхідних документів та доручення на надання правової допомоги щодо оскарження спірного рішення від 15 лютого 2022 року, оскільки останній з березня 2022 року займався волонтерською діяльністю та зв'язок з ним був відсутнім, що підтверджується посвідченням Благодійного фонду «БОН» № 129

-суддею Гімоном М. М. було заявлено самовідвід від участі в цій справі, однак ухвалою суду в його задоволенні було відмовлено. Наявність у судді Гімона М. М. сумнівів щодо своєї неупередженості в цій справі сприймається позивачкою як обставина, яка могла повпливати на постановлення оскаржуваної ухвали, а отже, є такою, що порушує право ОСОБА_1 на справедливий суд у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тощо.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВП ВС вказала, що «сскільки цей спір виник з приводу звільнення з публічної служби, до спірних відносин застосовується місячний строк звернення до адміністративного суду».

Крім того, частиною першою статті 35 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) установлено, що рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Верховного Суду протягом 30 днів з дня його ухвалення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 9 грудня 2021 року у справі №9901/241/21, проаналізувавши положення частини п'ятої статті 122 КАС України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок КАС ВС з огляду на таке.

«Як убачається зі змісту апеляційної скарги, позивачка не заперечує тієї обставини, що перебіг строку звернення до суду з позовом у цій справі розпочався 16 лютого 2022 року. Наведене підтверджується, зокрема, тим, що на обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивачки зазначив, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду під час постановлення оскаржуваного рішення не врахував, що станом на момент введення воєнного стану в Україні (24 лютого 2022 року) позивачка перебувала в межах місячного строку звернення до суду та не передбачала і не могла передбачити, що буде позбавлена можливості його підготувати та подати до суду у строк до 15 березня 2022 року.

Крім того, в апеляційній скарзі представник позивачки зазначає, що до 18 лютого 2022 року вона перебувала в лікарняному закладі та з 19 лютого 2022 року - вдома. 19 та 20 лютого 2022 року - вихідні дні. З 21 по 23 лютого 2022 року позивачка здійснювала фактичні дії для підготовки доказової бази для подання позову у строк до 15 березня 2022 року. Проте отримати докази та подати позов не змогла саме внаслідок початку воєнних дій в Україні (сторінки 16, 17 апеляційної скарги).

Аналіз наведених доводів свідчить про те, що позивачці ще 21 лютого 2022 року було відомо про оскаржуване рішення відповідача, однак вона не змогла подати позов через поважні, на її думку, обставини.

Надаючи оцінку доводам позивачки, викладеним в апеляційній скарзі, про неврахуванням судом першої інстанції обставин, які унеможливили подання позову в передбачений законодавством процесуальний строк у зв'язку із введенням воєнного стану, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону №  389-VIII).

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами.

Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Ураховуючи те, що останній день перебігу процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку позивачкою за умови надання нею до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.

При цьому, як убачається з оскаржуваного судового рішення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду врахував доводи про введення в Україні з 24 лютого 2022 року військового стану та пов'язані із цим обмеження, про що безпосередньо зазначено в його тексті. Саме з їх урахуванням суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, виходив з того, що позивачкою та її представником не було наведено жодних причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у них можливості підготувати та подати позовну заяву в місячний строк після отримання спірного рішення (8 червня 2022 року) й ознайомлення з його змістом і мотивами.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржниці про неврахування судом першої інстанції листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 як доказу дії обставин непереборної сили, оскільки судом першої інстанції не встановлено обставин, про які йдеться у вказаному листі і які перешкоджали скаржниці через запровадження в Україні воєнного стану звернутись до суду в місячний строк після отримання спірного рішення (8 червня 2022 року) й ознайомлення з його змістом і мотивами, а сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв'язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.

Крім того, ВП ВС звертає увагу, що, як убачається зі змісту апеляційної скарги, доводи щодо пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі у зв'язку із введенням воєнного стану на території України стосуються періоду з 24 лютого по 25 травня 2022 року (факти обстрілів міста Києва та боїв у Київській області; наявність обставин, які, на думку позивачки, загрожували її життю і здоров'ю та зумовили евакуацію її з родиною тощо).

Попри те, що позивачка в апеляційній скарзі не зазначила, коли саме наведені вище обставини, які, на її думку, унеможливили вчасне звернення до суду із цим позовом, відпали, Велика Палата Верховного Суду встановила, що 25 травня 2022 року адвокат направив адвокатський запит до Вищої ради правосуддя вих. № 01-05/АЗ-03.

Тобто з 25  травня  2022  року  (не  пізніше  цієї  дати)  позивачка безпосередньо та/або її представник мали можливість вчиняти дії з метою подання позову до суду та вчиняли їх.

На вказаний адвокатський відповідь № 2665/0/9-22 від 03 червня 2022 року, якою повідомлено, зокрема, про те, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення № 126/0/15-22 від 15 лютого 2022 року «Про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України», яке долучено як додаток до цієї відповіді. Також надіслано адвокату на електронну адресу витяг з технічного запису засідання Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2022 року.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що невідповідність надісланої відповідачем 8 червня 2022 року на запит адвоката копії оспорюваного рішення вимогам підпункту 5.2.2 та пунктів 5.23, 5.26 ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» не спростовує можливості ознайомитись зі змістом оскаржуваного рішення.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно врахував обставину обізнаності позивачки та її представника про дату засідання Вищої ради правосуддя, на якому повинно було розглядатись та вирішуватись питання порядку денного щодо позивачки . Більше того, скаржниця не вказала об'єктивних причин неможливості ознайомлення з оскаржуваним рішенням Вищої ради правосуддя на її офіційному вебсайті, на якому воно було опубліковане, до 24 лютого 2022 року, оскільки до вказаної дати доступ до такої інформації був вільний та необмежений. Крім того, зазначивши в апеляційній скарзі про те, що з 21 по 23 лютого 2022 року позивачка здійснювала фактичні дії для підготовки доказової бази для подання позову у строк до 15 березня 2022 року, її представник не повідомив, коли та за яких обставин, з яких джерел йому (і позивачці) стало відомо про прийняття Вищою радою правосуддя оскаржуваного рішення.

З урахуванням зазначених вище обставин доводи представника позивачки щодо несвоєчасності отримання нею копії оскаржуваного рішення, направлення його копії листом секретаріату Вищої ради правосуддя № 1150/0/9-22 від 18 лютого 2022 року на адресу Апеляційного суду міста Києва, попри виключення позивачки з його штату станом на цю дату, листування з Вищою радою правосуддя після отримання листа-відповіді № 2665/0/9-22 від 03 червня 2022 року, з наданням відповідних доказів, не містять достатніх і переконливих ознак для визнання їх поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.

Також в апеляційній скарзі представник позивачки зазначає про відсутність в оскаржуваному судовому рішенні мотивів, з яких відхилено доводи позивачки про те, що доступ до ЄДРСР було закрито. При цьому скаржниця не обґрунтувала, яким чином зазначена обставина унеможливила подання позову у встановлений процесуальним законодавством строк. Крім того, позивачка мала доступ до ЄДРСР до моменту обмеження доступу до нього у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, а також у подальшому після часткового відновлення Державною судовою адміністрацією України доступу до нього з 05 квітня 2022 року (у випадку, якщо скаржниці такий доступ було відновлено) або ж з 20 червня 2022 року (дата відновлення загального доступу до цього Реєстру).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Марія Приндюк як особа, яка має відповідні професійні знання, будучи обізнаною зі встановленими процесуальним законодавством строками звернення до суду та підставами для їх поновлення, не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку.

Вона не довела, що в цій справі можливість вчасного подання нею позовної заяви, зокрема у місячний термін після отримання спірного рішення (8 червня 2022 року), й ознайомлення з його змістом і мотивами, не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржниці щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення»,-  зазначила ВП ВС.

Отже, апеляційну скаргу екс-судді ВП ВС залишила без задоволення.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.