Ефективний захист у спорах щодо виплати допомоги по безробіттю: позиція Верховного Суду

07:20, 23 листопада 2022
Верховний Суд висловився стосовно критеріїв ефективності судового захисту та меж дискреції адміністративного суду під час розгляду справи про правильність нарахування та виплати допомоги по безробіттю.
Ефективний захист у спорах щодо виплати допомоги по безробіттю: позиція Верховного Суду
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

У провадженні Верховного Суду перебувала справа за позовом фізичної особи до Київського міського центру зайнятості про визнання неправомірними дій, стягнення коштів.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв’язку з нарахуванням та виплатою центром зайнятості особі допомоги по безробіттю у розмірі, який позивач вважав меншим за той, що гарантований Конституцією та законами України, оскільки для розрахунку розміру цієї допомоги було враховано заробітну плату не за весь період за попереднім місцем роботи позивача.

Рішення судів

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили частково: визнали протиправними дії відповідача щодо невключення особі до розрахунку середньої заробітної плати для призначення допомоги по безробіттю заробітної плати за встановлений період відповідно до даних Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України та зобов`язали Київський міський центр зайнятості включити цей період та здійснити відповідний перерахунок допомоги по безробіттю з дня її призначення. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволені позову, а саме – у частині зобов’язання відповідача виплатити допомогу по безробіттю у конкретному розмірі, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Одним із основних доводів касаційної скарги було те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо наявності у нього майнового права на виплату допомоги по безробіттю, а також чітко встановили факт порушення майнових прав позивача на отримання такої допомоги, проте хибно ототожнили обов`язок державного органу виплачувати гарантовану державну допомогу і дискреційні повноваження щодо її призначення.

Позиція Верховного Суду

Проте Верховний Суд відхилив зазначені доводи касаційної скарги, відмовив у її задоволенні та залишивши судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Суд виходив з аналізу положень статей 3, 19, 46 та 68 Конституції України, рішень Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, від 7 листопада 2018 року № 9-р/2018 та від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009, Європейської соціальної хартії (переглянутої), ратифікованої із заявами Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року, та «Цілей сталого розвитку», схвалених на Саміті ООН зі сталого розвитку, що замінили Цілі розвитку тисячоліття, термін яких закінчився наприкінці 2015 року, та дійшов висновку, що право на захист від безробіття, у тому числі право на отримання допомоги по безробіттю, є одним із найважливіших соціально-економічних прав людини, реалізація якого забезпечується на міжнародному та національному рівнях шляхом прийняття відповідних нормативних актів.

Крім того, з аналізу положень статей 4, 6, 7, 22 та 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а також пунктів 1 та 10 розділу ІІ, пункту 1 розділу ІІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 6 квітня 2020 року № 624, Верховний Суд встановив, що у випадку настання безробіття застраховані особи залежно від страхового стажу, визнані в установленому порядку безробітними, мають право на матеріальне забезпечення, зокрема у виді грошової допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; органом державної влади, спеціально уповноваженим на призначення безробітним особам грошової допомоги по безробіттю та визначення її розміру, є центр зайнятості; розмір допомоги по безробіттю визначається центром зайнятості на підставі відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу), а в разі відсутності цих відомостей - довідок про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором), виданих особі роботодавцем; у разі надходження необхідних даних про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру, які були відсутні на момент призначення безробітному допомоги, центром зайнятості здійснюється перерахунок виплати допомоги по безробіттю з дня її призначення.

На цій підставі Суд дійшов висновку, що позовна вимога про виплату допомоги по безробіттю у конкретно визначеному позивачем розмірі є передчасною, оскільки розрахунок спірної допомоги є виключною компетенцією відповідача, та для недопущення помилки при визначенні суми допомоги ефективним способом захисту прав позивача є саме зобов`язання відповідача здійснити перерахунок розміру допомоги з урахуванням заробітної плати за період, що був протиправно не включений центром зайнятості до розрахунку. При цьому, позивач не позбавлений права у випадку невідповідності суми перерахованої допомоги його очікуванням звернутись до суду із позовом.

Суд взяв до уваги, що відповідно до «Цілей сталого розвитку» (ЦСР, відомі також як Глобальні цілі) - ключові напрямки розвитку країн, що були ухвалені на Саміті ООН зі сталого розвитку. Вони замінили Цілі розвитку тисячоліття, термін яких закінчився наприкінці 2015 року. ЦСР ухвалені на період від 2015 до 2030 року і нараховують 17 Глобальних цілей, яким відповідають 169 завдань. Офіційний документ (резолюція) Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року» (англ. Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development) від 25 вересня 2015 року оголошується новий план дій, метою яких є виведення світу на траєкторію сталого та життєстійкого розвитку. Так, відповідно до статті 9 Цілі сталого розвитку сприяють сталому економічному зростанню, підвищенню рівня продуктивності і використанню технологічних інновацій. Важливою передумовою є стимулювання підприємництва і створення робочих місць, а також ефективні заходи задля викорінення примусової праці, рабства і торгівлі людьми. Відповідно до цих завдань, мета полягає у забезпеченні повної і продуктивної зайнятості та гідної праці для всіх жінок і чоловіків до 2030 року.

Європейською соціальною хартією (переглянутою), ратифікованою із заявами Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року (далі - Хартія), встановлено, зокрема, гарантії захисту працюючих у випадку звільнення. Так, відповідно до пункту 24 частини І Хартії сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: усі працівники мають право на захист у випадках звільнення.

Відповідно до пункту b) статті 24 (Право на захист у випадках звільнення) Розділу 2 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. Крім того, пунктом четвертим статті 24 частини ІІ Додатку до Хартії встановлюється, що компенсація або інша відповідна допомога у випадку звільнення без поважних причин визначається національними законами або правилами, колективними договорами або іншими засобами, що відповідають національним умовам.

Крім того, Верховним Судом сформульовано наступні правові висновки:

виходячи з аналізу частини другої статті 2 КАС України, для отримання захисту прав (свобод, інтересів) особи у порядку адміністративного судочинства необхідно встановити факт порушення суб`єктом владних повноважень певних прав у сфері публічно-правових відносин;

виходячи з аналізу частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто, особа яка звертається до суду з адміністративним позовом, самостійно визначає предмет спору, підстави позову та способи захисту порушених прав;

виходячи з аналізу частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тобто, адміністративний суд розглядає спір в межах предмету спору та визначеного позивачем способу захисту. Водночас, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, то для повного, належного та ефективного захисту порушеного права позивача суд може вийти за межі заявлених позовних вимог та обрати інший спосіб захисту порушеного права;

виходячи з аналізу частин першої, четвертої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково, у тому числі, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Водночас, якщо під час розгляду справи суд не встановить факту порушення суб`єктом владних повноважень прав (свобод чи інтересів) позивача, то приймає рішення про відмову у задоволенні позову;

оскільки суд, виходячи з положень частини першої статті 124 Конституції України, виконує виключно функцію правосуддя і є органом судової гілки влади, то, за загальним правилом, не має право перебирати на себе повноваження, виконання яких покладено законодавством на органи виконавчої влади, до якої відноситься і відповідач у цій справі;

виключно за центрами зайнятості закріплені повноваження щодо призначення безробітним особам грошової допомоги по безробіттю, визначення її розміру та можливість перерахунку за певних обставин.

Тобто, вказані повноваження відповідача є дискреційними, а адміністративний суд не може підміняти центр зайнятості та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.

Тільки після прийняття центром зайнятості конкретного рішення щодо відмови у призначенні допомоги по безробіттю або її перерахунку, якщо безробітним були виконані усі умови, визначені законом, адміністративний суд може прийняти рішення відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України.

Постанова Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21 (адміністративне провадження № К/990/18785/22).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

XX з’їзд суддів України – онлайн-трансляція – день перший
Telegram канал Sud.ua
XX з’їзд суддів України – онлайн-трансляція – день перший
Головне про суд
Сьогодні день народження святкують
  • Олена Кунець
    Олена Кунець
    суддя Сумського окружного адміністративного суду
  • Максим Бужанський
    Максим Бужанський
    член Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності
  • Юлія Бойченко
    Юлія Бойченко
    суддя Запорізького окружного адміністративного суду