ВСУ подготовил предложения о внесении изменений в Конституцию Украины

16:48, 16 апреля 2014
В Верховном Суде Украины обсуждены вопросы подготовки предложений о внесении изменений в Конституцию Украины.
ВСУ подготовил предложения о внесении изменений в Конституцию Украины
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

В Верховном Суде Украины обсуждены вопросы подготовки предложений о внесении изменений в Конституцию Украины.

С полным текстом предложений можно ознакомится ниже.

Верховний Суд України вважає, що пріоритетом реформування судової системи України має бути утвердження європейської моделі судочинства, адже забезпечення принципу верховенства права є одним із головних постулатів у будь-якій демократичній державі. Враховуючи євроінтеграційні прагнення України, оновлення Конституції України має відбуватися на основі міжнародних стандартів у галузі судочинства, прав та свобод людини.

1. Передусім пропонуємо змінити назву розділу VIII «Правосуддя» Конституції України на «Судова влада». Це відповідатиме конституційному принципу поділу державної влади (стаття 6 Конституції України). У цьому розділі має бути визначено структуру органів судової влади, їх статус та конституційні засади діяльності.

2. До складу судової влади мають входити:

1) суди загальної юрисдикції;

2) Конституційний Суд України.

Визначити, що органами, які забезпечують діяльність судової влади, є Вища рада юстиції, Державна судова адміністрація України та органи суддівського самоврядування.

Відповідно, положення про основні засади діяльності Конституційного Суду України мають міститися в зазначеному розділі.

3. Частину другу статті 124 Конституції України пропонуємо викласти у такій редакції: «У порядку, встановленому законом, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі».

Це дасть змогу ширше застосовувати досудові способи врегулювання спорів, звільнить суди від розгляду дрібних справ та справ із безспірним правом. Це також відкриє шлях для впровадження і розвитку в Україні інституту медіації, який успішно функціонує в більшості європейських країн, розширенню категорій справ, які вирішуватимуться третейськими судами, нотаріусами тощо. Водночас зазначене має відбуватися зі збереженням судового контролю за законністю прийнятих цими особами та органами рішень, дій чи бездіяльності.

Переваги вирішення спорів за допомогою позасудових інститутів очевидні: суттєва економія часу та коштів для сторін спору (конфлікту), менш формалізована процедура розгляду спорів, зменшення навантаження на суди та зменшення коштів, призначених на фінансування судів.

У рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 16 вересня 1986 року № R (86) 12 щодо заходів із попередження та зменшення надмірного робочого навантаження в судах було запропоновано урядам держав-членів передбачати разом із відповідними стимулами процедури примирення до судового провадження або інші способи врегулювання спорів поза рамками судового провадження.

Подібні положення були закладені й у низці інших рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи, а саме: № R (81) 7 щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя; № R (99) 19 щодо медіації в кримінальних справах; № Rec (2001) 9 щодо альтернатив судовому розгляду спорів між адміністративними органами й сторонами – приватними особами; № Rec (2002) 10 щодо медіації в цивільних справах; інших міжнародних документах.

4. В Україні має бути відновлено триланкову систему судів загальної юрисдикції, до якої входитимуть Верховний Суд України, апеляційні та місцеві суди.

Відповідно необхідно вилучити з Конституції України положення про вищі спеціалізовані суди (частина третя статті 125, частина четверта статті 127) та положення щодо побудови системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації (частина перша статті 125).

Багаторічний досвід функціонування триланкової судової системи в Україні (до 2010 року) довів, що вона є більш дієвою та ефективною, а також зрозумілою та доступною для учасників судового процесу. Крім того, ліквідація однієї з ланок судової системи сприятиме дотриманню розумних строків розгляду справи судом, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже суттєво зменшиться час із моменту звернення громадянина до суду до набрання судовим рішенням статусу остаточного.

Сумніви щодо доцільності існування в Україні чотириланкової судової системи також висловила Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) (пункти 45 та 63 Висновку від 15 червня 2013 року № 722/2013). У пункті 28 спільного ВисновкуВенеціанської комісії та Дирекції зі співпраці Генеральної дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи від 11 жовтня 2010 року № 588/2010 зазначено, що створення трьох різних юрисдикцій, очолюваних трьома касаційними судами, незалежними один від одного, може призвести до чисельних та часто складних колізій юрисдикції.

5. Пропонуємо визначити в Конституції України статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, який у визначених законом порядку та спосіб забезпечує однакове застосування норм законодавства всіма судами України, здійснює повноваження суду касаційної інстанції та інші повноваження, передбачені законами України.

У пункті 45 Висновку Венеціанської комісії від 15 червня 2013 року №722/2013 зазначено, що в Конституції України повинні бути викладені повноваження Верховного Суду, зокрема ті, які забезпечують його функції, щоб гарантувати однакове застосування закону. У світлі попереднього обмеження повноважень Верховного Суду України це було б дуже бажаним. У спільному Висновку Венеціанської комісії та Дирекції зі співпраці Генеральної дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи від 11 жовтня 2010 року № 588/2010 підкреслено, що ідея верховного суду полягає в тому, що такий суд надає прецедентне тлумачення закону і таким чином забезпечує однакове тлумачення закону всіма судами (пункт 31).

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 24 березня 2009 року «Тудор проти Румунії» та від 2 грудня 2008 року «Шварцкопф і Тауссік проти Чехії» також дійшов висновку, що розбіжності в судовій практиці є невід’ємним наслідком будь-якої судової системи; разом з тим, роль найвищої судової інстанції полягає в тому, щоб вирішувати такі суперечності.

У країнах континентальної системи права, зокрема у Франції, Італії, Німеччині, Литві, Латвії, Угорщині, Словенії та Польщі, найвищий судовий орган держави здійснює, насамперед, функцію забезпечення єдності судової практики.

Щодо необхідності надання Верховному Суду України повноважень суду касаційної інстанції, то це логічно випливає з триланкової побудови судової системи.

Крім того, закріплення в основному законі можливості здійснення Верховним Судом України й інших повноважень, передбачених законами України, дасть змогу на законодавчому рівні визначити додаткові повноваження найвищої судової інстанції України. Зокрема, йдеться про надання судам роз’яснень рекомендаційного характеру щодо застосування норм законодавства України; звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України; перегляд судових рішень Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції тощо. Перелік цих повноважень має міститися в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних кодексах України.

6. Відповідно до частини третьої статті 126 Конституції України суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

На наш погляд, Верховна Рада України, яка є органом законодавчої влади (стаття 75 Основного Закону України), має бути позбавлена невластивих їй функцій. Парламент є політичним органом і здійснення ним повноважень з питань щодо надання згоди на затримання й арешт судді може загрожувати незалежності судової влади. Натомість, такі повноваження доцільно було б передати Вищій раді юстиції.

Про це також зазначила Венеціанська комісія в пункті 19 Висновку від 15 червня 2013 року № 722/2013 та в пункті 79 спільного Висновку з Директоратом правосуддя і захисту людської гідності Генерального Директорату прав людини і верховенства права Ради Європи від 18 жовтня 2011 року № 639/2011.

Крім того, пропонуємо у вказаній статті визначити, що внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяви чи повідомлення про вчинення кримінального правопорушення суддею має здійснюватися лише на підставі вмотивованого подання Генерального прокурора України, погодженого з Вищою радою юстиції. Це відповідатиме конституційним засадам незалежності судової влади, визначеним у частинах першій–третій статті 126 Конституції України.

7. Стосовно граничного терміну перебування судді на посаді (пункт 2 частини п’ятої статті 126 Конституції України) Верховний Суд України звертає увагу, що в більшості європейських країн (Данія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Великобританія та ін.) такий термін установлено на рівні 70 років.

Водночас Верховний Суд України пропонує залишити визначений наразі в Конституції України 65-річний граничний термін перебування судді на посаді з можливістю подальшого його продовження Вищою радою юстиції за заявою судді – до досягнення 70 років. Це також відповідатиме показнику середньої тривалості життя в Україні.

8. Потребує уточнення та конкретизації така конституційна підстава звільнення судді з посади, як порушення присяги (пункт 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України).

За своєю суттю присяга судді – це публічний церемоніальний акт, текст якого містить здебільшого загальні постулати щодо згоди судді на служіння закону і справедливості.

На наше переконання, формулювання «звільнення судді за порушення присяги» видається юридично некоректним та надто широким для застосування. Крім того, міжнародні стандарти щодо статусу суддів вимагають максимальної законодавчої конкретики в питаннях визначення проступків, які є підставою для припинення повноважень судді.

Так, у Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути підставою для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66). Дисциплінарне провадження може бути ініційовано, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином (пункт 69).

У пункті 50 спільного Висновку Венеціанської комісії та Дирекції з співпраці Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи від 7 жовтня 2010 року № 588/2010 звернуто увагу на те, що ризик політизації дисциплінарного провадження є високим і може мати охолоджувальний ефект на суддів, послаблюючи таким чином їх незалежність. Необхідно більш чітко визначити поняття «порушення присяги» суддею, а також дії судді, що можуть призвести до дисциплінарної відповідальності. Етичні принципи не можуть змішуватися з дисциплінарними підставами.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков проти України» досить детально проаналізував правову природу зазначеної підстави звільнення судді з посади та вказав на необхідність конкретизації поняття «порушення присяги», що надає дисциплінарному органу широкого розсуду в її застосуванні. Європейський суд з прав людини наголосив на необхідності чіткого формулювання законодавчих актів, особливо у сфері дисциплінарного застосування.

9. Пункт 7 частини п’ятої статті 126 Конституції України, відповідно до якого суддя звільняється з посади в разі припинення його громадянства, пропонуємо доповнити словами «чи порушення вимог законодавства про громадянство України». Це унеможливить здійснення правосуддя суддею, який, зокрема, набув подвійного громадянства. Вважаємо, що вчинення таких дій суддею не відповідатиме змісту присяги судді та унеможливлюватиме ухвалення ним судових рішень іменем України.

10. Потребує зміни частина третя статті 127 Конституції України: «На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою».

Пропонуємо викласти цю частину в такій редакції: «На посаду судді може бути рекомендований Вищою радою юстиції громадянин України, не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як п’ять років, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою».

По-перше, вважаємо, що одночасне існування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції є недоцільним, оскільки їх компетенція досить подібна, а в деяких випадках дублюється. Тому необхідно ліквідувати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та передати її повноваження Вищій раді юстиції (детальніше про повноваження Вищої ради юстиції йтиметься в пункті 15).

Зазначене відповідатиме позиції Венеціанської комісії, викладеній у пункті 55 Висновку від 15 червня 2013 року № 722/2013, у якому запропоновано переглянути повноваження і склад Вищої ради юстиції та розглянути можливість приєднання до неї Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

По-друге, збільшення віку, з якого громадянин може бути призначений на посаду судді, та необхідного для цього стажу роботи в галузі права зумовлено необхідністю вдосконалення конституційних норм та встановлення підвищених вимог до осіб, які претендують на зайняття посади судді.

Як зазначається в пункті 44 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року СM/Rec (2010)12, «рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об’єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності».

У Висновку від 15 червня 2013 року № 722/2013 Венеціанська комісія «визнала розумними» пропозиції щодо внесення змін до Основного Закону України стосовно збільшення віку, з якого громадянин може бути призначений на посаду судді, та необхідного для цього стажу роботи в галузі права (пункт 26).

11. Частину першу статті 128 Конституції України пропонуємо викласти в такій редакції: «Призначення на посаду професійного судді, крім суддів Конституційного Суду України, здійснюється Президентом України безстроково лише на підставі та відповідно до пропозиції Вищої ради юстиції».

Про необхідність усунення парламенту з процедури призначення суддів на посади неодноразово зазначала Венеціанська комісія. Зокрема, у пунктах 28 та 29 Висновкувід 15 червня 2013 року № 722/2013 Венеціанська комісія звернула увагу на те, що призначення суддів (не конституційних) не є відповідним об’єктом для голосування в парламенті, оскільки небезпеки того, що політичні міркування превалюватимуть над чеснотами кандидата, не може бути виключено. Загальновизнано, що з метою уникнення участі парламенту в процесі призначення суддів необхідно змінити статтю 128 Конституції.

У Доповіді від 22 червня 2007 року СDL-AD (2007)028 Венеціанська комісія також зауважила, що участь парламенту в призначенні суддів може спричиняти політизацію цього процесу. У світлі європейських стандартів добір і кар’єра суддів «повинні базуватися на заслугах, з урахуванням їхньої кваліфікації, здібностей та результатів їхньої праці». Обрання суддів у парламенті має дискреційний характер, і навіть якщо кандидатури суддів пропонуються радою юстиції, то не слід виключати, що виборний законодавчий орган не зможе утриматися від відхилення кандидата. Відповідно, політичні міркування можуть взяти гору над об’єктивними критеріями. Призначення на посаду звичайного судді не є належним предметом голосування в парламенті через неможливість виключення небезпеки того, що політичні міркування переважать об’єктивні заслуги кандидата.

Запропонована Верховним Судом України редакція частини першої статті 128 Конституції України означає, що Глава держави призначатиме особу на посаду судді лише на підставі та згідно з поданням Вищої ради юстиції, тобто роль Президента України носитиме фактично церемоніальний характер і залежатиме від змісту волевиявлення Вищої ради юстиції.

Про це також ішлося в пункті 14 згаданої вище Доповіді від 22 червня 2007 року СDL-AD (2007)028, у якій Венеціанська комісія зазначила, що за умови дій Президента лише в межах подання незалежної ради суддів, то призначення суддів Президентом країни не видається процедурою, що може створити проблеми.

Крім того, у більшості європейських країн зі змішаною формою державного правління такими повноваження наділено саме президентів держав (Франція, Польща, Румунія, Боснія і Герцеговина та ін.).

Стосовно необхідності відмовитися від існуючого п’ятирічного строку призначення на посаду судді йшлося, зокрема, у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів. У цьому Висновку наголошувалося, що практика європейських країн, як правило, полягає в тому, щоб судді призначалися на повний робочий час до досягнення офіційного пенсійного віку. Такий підхід створює найменше проблем з огляду на незалежність (пункт 48).

У пункті 49 Рекомендації CM/REC (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки зазначено, що забезпечення терміну перебування на посаді та незмінюваності – ключові елементи принципу незалежності суддів; відповідно, судді повинні мати гарантований термін перебування на посаді до часу обов’язкового виходу у відставку, якщо такий існує.

12. Потребує вилучення з Конституції України така основна засада судочинства, як повне фіксування судового процесу технічними засобами (пункт 7 частини третьої статті 129).

Фіксування судового процесу технічними засобами є організаційною складовою судового процесу, доцільність застосування якої має визначатися в процесуальному законі, а не в Конституції України.

13. Потребує більш чіткого формулювання пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України. Пропонується викласти цей пункт у такій редакції: «Забезпечення права апеляційного та у випадках, установлених законом, касаційного оскарження рішення суду».

Так, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R (95) 5 від 7 лютого 1995 року щодо запровадження та покращення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і господарських справах було запропоновано урядам держав-членів ужити заходів для запобігання будь-яким зловживанням системою або процедурою, зокрема касаційного оскарження судових рішень.

Щодо можливості перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, неодноразово висловлювався і Європейський суд з прав людини. Зокрема, у рішеннях від 3 грудня 2003 року «Рябих проти Російської Федерації» та від 3 квітня 2008 року «Пономарьов проти України» Європейський суд вказав: «Жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду просто тому, що має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення».

Таким чином, сам по собі факт, що особа і надалі має сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення. Для цього мають бути вагомі підстави, які необхідно передбачити у законодавстві.

14. На наш погляд, в Основному Законі України слід передбачити участь органів судової влади у формуванні Державного бюджету України (стаття 130).

Такі рекомендації містяться в низці міжнародних документів. Так, у пунктах 1.6–1.8 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» 1998 року зазначено, щодержава зобов’язана забезпечувати суддів засобами для належного виконання ними своїх завдань, зокрема і для розгляду справ у розумні строки. Професійні організації, засновані суддями і відкриті для вільного вступу до них для всіх суддів, відіграють велику роль у захисті прав, наданих суддям їх Законом, зокрема щодо влади і органів, причетних до ухвалення рішень, що стосуються суддів. Судді через своїх представників і через свої професійні організації беруть участь в ухваленні рішень, пов’язаних з управлінням судами і з визначенням засобів їх забезпечення, а також із розподілом їх засобів на загальнонаціональному і місцевому рівнях. У тому ж порядку із суддями проводяться консультації щодо планів зміни їх Закону і при визначенні умов їх винагороди та соціального забезпечення.

У Висновку № 2 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо фінансування та управління судами в контексті ефективності судової влади та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що рішення про виділення коштів для роботи судів повинні прийматися із суворим додержанням судової незалежності (пункт 5), порядок прийняття парламентом бюджету судової влади має включати процедуру врахування точки зору судових органів (пункт 10). Однією з форм, у якій може здійснюватися таке активне залучення судових органів до процесу підготовки бюджету, є надання функції координування процесу складання бюджетних запитів щодо судів незалежному органу, відповідальному за адміністрування судової системи, а також установлення прямого контакту між таким органом і парламентом, який оцінює потреби судів. Бажано також, щоб орган, який представляє всі суди, був відповідальний за подання запитів щодо бюджетного фінансування до парламенту або одного з його спеціальних комітетів (пункт 11).

Наприклад, в Естонії, Словаччині, Словенії та Швейцарії пропозиції до державних бюджетів щодо фінансування судової влади подаються верховними судами цих держав, у Данії та Швеції в цьому процесі задіяна судова адміністрація.

На наш погляд, в Основному Законі України має бути встановлено, що обсяг видатків на фінансування судової влади при підготовці проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік має формувати і вносити до Верховної Ради України Рада суддів України. Будь-які зміни в поточному році у Державному бюджеті в частині обсягу фінансування органів судової влади мають узгоджуватися з Радою суддів України. Також слід визначити, що в Державному бюджеті передбачаються видатки на кожен суд окремо із закладенням відповідних коштів у його резервному фонді. Фінансування потреб судів має відбуватися в розмірі, достатньому для забезпечення повного, всебічного, об’єктивного та незалежного здійснення правосуддя.

15. Потребує перегляду статус Вищої ради юстиції, її склад та повноваження (стаття 131 Конституції України).

Про це частково йшлося в пункті 10 цих пропозицій, у якому на виконання низки висновків Венеціанської комісії пропонувалося ліквідувати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та передати її повноваження Вищій раді юстиції. Оскільки Вища рада юстиції має перебрати на себе функції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, то вона має отримати статус постійно діючого органу в системі судоустрою України.

До повноважень Вищої ради юстиції має належати: формування на конкурсній основі професійного суддівського корпусу; внесення подання про призначення суддів на посади, переведення та звільнення їх з посад; надання згоди на затримання чи арешт до винесення обвинувального вироку судом; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів судів загальної юрисдикції; здійснення інших повноважень, передбачених законами України.

До складу Вищої ради юстиції мають входити двадцять членів, з яких з’їзд суддів України призначає дванадцятьох, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ – п’ятьох, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – одного.

До складу Вищої ради юстиції мають входити за посадою Голова Верховного Суду України та голова Ради суддів України.

У висновках від 15 червня 2013 року № 722/2013 (пункт 35), від 16 березня 2010 року СDL (2010) 003 (пункт 120), від 11 жовтня 2010 року № 588/2010 (пункт 126) Венеціанська комісія закликала Верховну Раду України створити незалежну вищу судову раду відповідно до міжнародних стандартів, більшість або значна частина якої мають становити судді, обрані їх колегами. Аналогічні положення містяться в Рекомендації CM/REC (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки.

Порядок формування Вищої ради юстиції також піддавався критиці й у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України».

Крім того, на думку суддів Верховного Суду України, зміна статусу Вищої ради юстиції, її складу та повноважень потребує приведення у відповідність і назви фактично новостворюваного конституційного органу. Пропонується Вищу раду юстиції перейменувати на Раду судової влади України чи Вищу судову раду (як пропонується у низці висновків Венеціанської комісії).

16. Верховний Суд України звертає увагу, що останнім часом знову активно дискутується питання щодо обрання суддів шляхом всенародного голосування.

Незважаючи на привабливість цієї ідеї з погляду безпосередньої участі громадян у формуванні суддівського корпусу, такий механізм викликає низку запитань, зокрема: ким фінансуватимуться вибори та передвиборна агітація, яким чином мають проводити свою передвиборну агітацію кандидати на посаду судді, що вони можуть обіцяти виборцям (наприклад, приймати відповідні судові рішення з тих питань, які зараз хвилюють виборців; бути ліберальнішими за своїх конкурентів та інше)?

Серед європейських країн модель виборності суддів народом не поширена та існує тільки у Швейцарії. Водночас у Доповіді від 22 червня 2007 року СDL-AD (2007)028, присвяченій призначенню суддів, Венеціанська комісія зазначила, що така система більшою мірою забезпечує демократичну законність, але вона також може призвести до участі суддів у політичних кампаніях і до політизації процесу їхнього призначення.

З огляду на надзвичайну важливість інституту судового захисту для правової держави, на переконання Верховного Суду України, держава не може знімати з себе та покладати на виборців відповідальність за якість формування кадрового складу органів судової влади.

17. На наш погляд, недоцільним є наділення Верховного Суду України правом законодавчої ініціативи.

Процедура проходження законопроекту через парламент є політичною й не виключає необхідності пошуку компромісів з політичними силами заради прийняття того чи іншого рішення. Це означає, що Верховний Суд як ініціатор законопроекту потенційно може бути втягнутий у політичні процеси, а його законодавчим ініціативам буде надано політичного забарвлення. У такому разі виникає безпосередня загроза незалежності судової влади. Верховний Суд, як і будь-який інший судовий орган, повинен бути поза політикою.

Про це йдеться й у низці міжнародних документів. Зокрема, у пункті 11 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів зазначено, що судова влада є однією з трьох рівних засад сучасної демократичної держави. Судова влада відіграє важливу роль і виконує серйозні завдання стосовно двох інших засад. Ця влада забезпечує відповідальність урядів і органів державного управління за свої дії, а також бере участь у процесі виконання прийнятих законів та певною мірою забезпечує відповідність цих законів усім положенням Конституції чи права більш високого рівня (наприклад, права Європейського Союзу). Для виконання своєї ролі у цих галузях судова влада повинна бути незалежною від таких органів та від їхнього впливу.

Більше того, Венеціанська комісія у пункті 46 Висновку від 15 червня 2013 року № 722/2013 чітко зазначила: «Згідно з однією рекомендацією, Верховний Суд повинен мати право ініціювати законодавство. Однак це б перетягнуло суд до політичної сфери, тому що доведеться захищати свої пропозиції на політичній арені».

Отже, з урахуванням зазначеного, надання Верховному Суду права законодавчої ініціативи та подальша реалізація цього права може, на наш погляд, завдати шкоди незалежності судової влади.

18. Крім того, за Верховною Радою України мають бути закріплені повноваження щодо утворення, реорганізації та ліквідації судів. Про це, зокрема, йдеться у Висновку Венеціанської комісії від 15 червня 2013 року № 722/2013, яким підтримано позицію про необхідність законодавчого визначення мережі судів. У пунктах 16 і 130 спільного Висновку Венеціанської комісії та Дирекції зі співпраці Генеральної дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи від 11 жовтня 2010 року № 588/2010 було зауважено, що Конституція України має передбачати створення судів законами, ухвалених Верховною Радою України, які в ієрархії норм вищі, ніж укази Президента України.

Внесення таких змін сприятиме врахуванню положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що суд відповідає вимогам Конвенції, якщо він «установлений законом». Як зазначається в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Занд проти Австрії», положення «суд, установлений законом», зокрема, означає, що «судова організація в демократичному суспільстві не повинна залежати від розсуду виконавчої влади, а має регулюватися законом, який ухвалює парламент».

Підтримуючи ідею необхідності оновлення Основного Закону України як одного з вагомих кроків для відновлення довіри громадян до суду та підвищення авторитету судової влади, Верховний Суд України готовий брати участь в обговореннях, консультаціях, нарадах, робочих групах з цих питань, а також надати експертні висновки стосовно положень Конституції України, які стосуються судоустрою, судочинства та статусу суддів.

Звертаючись до Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань підготовки законопроекту про внесення змін до Конституції України, Верховний Суд України сподівається, що комісія врахує думку представників суддівського корпусу.

XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Telegram канал Sud.ua
XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Михайло Слободін
    Михайло Слободін
    суддя Східного апеляційного господарського суду
  • Михайло Новіков
    Михайло Новіков
    член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики