Що є гарантією забезпечення прав вкладників: висновок ВС

Держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали в такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд, ФГВФО) у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи до уповноваженої особи ФГВФО про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Відповідач протиправно не включив позивача до переліку та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО, оскільки таке невключення суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та порушує право позивача на отримання гарантованої суми вкладу.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визнала протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду та зобов’язання включити до відповідного переліку.

Під час розгляду справи суд зробив такі висновки.

Неправомірна бездіяльність відповідача проявилася у тому, що усупереч імперативним вимогам ч. 3 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі — у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI) відповідач у триденний термін не сформував переліку вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом, і така неправомірна бездіяльність призвела до того, що позивач був позбавлений власності, а саме права на грошові кошти, які було передані банку відповідно до договору банківського вкладу.

Крім того, суд зазначив, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI).

Проаналізувавши наведену правову норму, суд дійшов висновку, що зазначена норма Закону не поширюється на договір, укладений між позивачем і банком, оскільки при укладенні договору банківського вкладу позивач не отримав жодних переваг від банку, банк не здійснив жодного платежу на користь позивача, а лише отримав кошти як вклад у банку.

Суд встановив, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають умовній категорії «договори дроблення», з’явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.

Згідно з цим Законом ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було доповнено спеціальним п. 9, який передбачає таку підставу для нікчемності, як «здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов’язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства».

Суд також взяв до уваги те, що забезпечення відшкодування фізичним особам банківських вкладів, зокрема, шляхом задоволення позову про визнання бездіяльності уповноваженою особою Фонду протиправною та зобов’язання її вчинити певні дії дозволяє досягнути мети системи гарантування вкладів фізичних осіб, а саме: захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

 Постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, чи доведеться українцям платити податок з депозиту. Відсотки від депозитів вважаються доходом. Українці, за законом, повинні платити податки зі своїх доходів.