Цель оспаривания фраудаторной сделки достигается для того, чтобы кредитор мог удовлетворить свое право требования, то есть, чтобы произошло погашение долга должником. Если кредитор уже обратил взыскание на имущество для удовлетворения своего права требования и погашения долга должника, то конструкция фраудаторной сделки не применима.
Такой правовой вывод сделал Верховный Суд в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда.
Між банком і відповідачем був укладений кредитний договір, на забезпечення виконання якого укладено договір застави транспортного засобу. За договором факторингу право вимоги за кредитом перейшло до позивача.
Рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором. У межах виконавчого провадження проведено електронні торги та примусово відчужено земельну ділянку, яка належала боржнику. Водночас позивачеві стало відомо, що раніше відповідач відчужив належні йому на праві власності земельні ділянки за договором дарування. Позивач вважав, що відповідні договори дарування спрямовані на уникнення виконання зобов’язання за кредитним договором.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачеві, коли він безоплатно відчужував своїй тещі дві земельні ділянки, було достеменно відомо про існування кредитного договору, не виконаного зобов’язання за ним і про правові наслідки невиконання зобов’язання. Тому є достатні підстави вважати, що сторони договорів вчинили оспорювані правочини з метою виведення з власності відповідача майна.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначивши таке.
КЦС ВС неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.
Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть того, що знаходиться в інших осіб.
Отже, мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор уже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована.
Апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, не врахував, що сторони у справі посилалися на те, що спірні земельні ділянки вже реалізовані в інтересах позивача (кредитора), і не перевірив, чи звернув кредитор стягнення на майно для задоволення свого права вимоги та погашення боргу боржника і, як наслідок, чи допустимо застосувати конструкцію фраудаторного правочину в цій справі.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Ознайомитись з постановою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23) можна за посиланням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.