Личное признание в совершении уголовного правонарушения, поданное лицом после обнаружения такого правоохранительными органами или другими лицами и осознание связанных с этим рисков, не считается появлением с признанием. Как сообщили в Верховном Суде, к такому выводу пришел Кассационный уголовный суд в составе ВС по результатам рассмотрения уголовного дела № 444/1898/23.
У цьому провадженні логіста товариства, що спеціалізується, зокрема, на міжнародних перевезеннях, засуджено за частинами 1, 2 ст. 332 КК України, а саме за те, що він для безперешкодного перетину державного кордону України вніс до системи «Шлях» відомості про військовозобов’язаних осіб, що не є працівниками товариства, як водіїв належних зазначеному товариству транспортних засобів, чим сприяв 51 особі в незаконному переправленні через державний кордон України.
Місцевий суд, вирок якого апеляційний суд залишив без зміни, звільнив логіста від відбування призначеного покарання з випробуванням, обґрунтувавши своє рішення тим, що засуджений особисто зізнався у правопорушенні, щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю злочину.
Скасовуючи ухвалу апеляційного суду і призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що у цій справі досудове розслідування розпочато за заявою директора товариства про те, що логіст товариства для безперешкодного перетину державного кордону України вніс до системи «Шлях» відомості про осіб, що не є працівниками товариства, як водіїв належних зазначеному товариству транспортних засобів, а не у зв’язку зі зверненням засудженого. Вказане не може вважатися з’явленням із зізнанням, оскільки зізнання подано засудженим після усвідомлення пов’язаних із цим ризиків та виявлення такого правоохоронними органами чи іншими особами.
Постанова ККС ВС від 17 вересня 2024 року у справі № 444/1898/23 (провадження № 51-7116км23).
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.