Может ли суд обязать исполнительную службу учесть добровольно оплаченные алименты – что говорят в Верховном Суде

Верховный Суд неоднократно рассматривал вопрос об учете исполнительной службой добровольно уплаченных должником алиментов в счет алиментных обязательств по соответствующему судебному решению.

Як повідомляють у Національній асоціації адвокатів України за інформацією адвоката та членкині Ради Комітету НААУ з питань сімейного права, раніше існувала судова практика, згідно з якою кошти, сплачені одним з батьків добровільно на утримання дитини без зазначення призначення платежу, не зараховувалися як сплата аліментів. Це означало, що такі платежі не враховувалися при визначенні заборгованості за аліментами.

Наприклад, у постанові від 12.01.2022 у справі № 2-4665/2008 Верховний Суд виходив з того, що у квитанціях про перерахування коштів на картковий рахунок стягувача у графі призначення платежу не зазначено “сплата аліментів”, а тому вони не можуть свідчити про виконання боржником рішення суду про стягнення аліментів.

Тому, на жаль, бувають випадки, коли суди відхиляють вимоги щодо дій державного виконавця, який не враховує самостійно здійснені перерахунки грошових коштів боржником як аліментів. Це може бути пов’язано з різними причинами, такими як:

1) недостатність доказів: якщо боржник не надав достатньо доказів про здійснені перерахунки;

2) невідповідність законодавству: якщо перерахунки були здійснені не відповідно до встановлених процедур або без належного документального підтвердження.

Сьогодні судова практика змінена для забезпечення більшої справедливості та прозорості у питаннях сплати аліментів. Існує чимало ситуацій, коли один з батьків стверджує, що він вже сплатив певну суму, але ці кошти не враховувалися як аліменти, що призводить до непорозумінь і конфліктів.

Тому є приклади позитивної практики, коли суд зобов’язував виконавчу службу врахувати добровільно сплачені аліменти, навіть якщо в призначенні платежу не було зазначено слово «аліменти».

Наприклад, у постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 642/6906/16-ц зазначено, що боржник стверджував, що грошові кошти сплачував як добровільну виплату аліментів. Будь-яких доказів на підтвердження наявності інших зобов`язань боржника перед стягувачем до суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження відмови стягувача від отримання банківських переказів від боржника. Суд врахував, що при грошових переказах через термінал самообслуговування банку у платника не було технічної можливості самостійно зазначати призначення платежу, всі платежі позначалися як «поповнення банківської картки в терміналі самообслуговування».

У постановах від 18.11.2020 у справі № 648/1102/19 та від 26.05.2021 у справі № 569/11466/20 Верховний Суд зробив висновки, що виконавець повинен враховувати кошти, сплачені боржником на користь стягувача, оскільки чинне законодавство не передбачає права та обов`язку у виконавця вимагати від боржника надання квитанцій із зазначенням призначення грошових переказів на ім`я стягувача й не враховувати безпосередньо копії наданих квитанцій.

Крім цього, постановою Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 199/2951/21 зроблено висновок про те, що між стягувачем і боржником немає інших грошових зобов`язань, окрім аліментних. Стягувач не заперечувала отримання від боржника тих грошових переказів, де вона була зазначена отримувачем, а матеріали справи не містять відомостей щодо відмови стягувача від отримання грошових переказів, здійснених боржником. Наведене свідчить про часткове добровільне виконання боржником свого обов`язку зі сплати аліментів. Враховуючи, що боржник надав копії квитанцій про здійснення платежів на користь стягувача, у державного виконавця не було підстав не враховувати надані боржником квитанції під час визначення заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідний правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 707/999/21 та в ухвалі Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 12.03.2024 у справі № 334/2726/18, яка набрала законної сили.

Наприклад, Залізничний районний суд м. Львова у своїй ухвалі від 11.04.2024 у справі  № 2-2427/11, реалізовуючи стандарт переважної переконливості в оцінці обставин справи, доходить висновку, що квитанції без зазначення призначення платежу «аліменти», проте із зазначенням в графі платника прізвища боржника, а також прізвищ його матері та сестри, надані на підтвердження сплати боржником на користь стягувача аліментів, мали бути враховані державним виконавцем при обрахунку заборгованості за аліментами. Рішення набрало законної сили.

Тобто є судова практика, де повинні також враховуватися при нарахуванні заборгованості з аліментів здійснені родичами боржника платежі та/або переводи на користь стягувача аліментів навіть без зазначення призначення платежу «аліменти».

Також з´явилася ще одна цікава позиція Верховного Суду, а саме: у постанові від 13.06.2024 у справі № 760/17498/22 КЦС/ВС зробив висновок, що закон не містить заборони щодо можливості сплати аліментів на рахунок дитини. У постанові зазначено, що апеляційний суд уважав, що аліменти на дитину стягуються на користь одного з батьків, з яким проживає дитина. Судовим наказом від 03 березня 2021 року № 760/4588/21 установлено порядок виконання батьком обов`язку щодо утримання неповнолітньої дитини шляхом сплати аліментів на користь матері дитини. Добровільне перерахування боржником аліментів на особистий рахунок його неповнолітньої доньки не може вважатися таким, що здійснено на виконання судового наказу про стягнення аліментів на її утримання. Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що з урахування обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів. Дочка заявника на час першого перерахування батьком на її рахунок аліментів, була неповнолітньою. За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення вимог скарги на бездіяльність державного виконавця та неправильно скасував ухвалу суду першої інстанції, яка відповідає вимогам закону.

З огляду на це необхідно зазначити, що кожна справа має свої унікальні обставини та нюанси, вона є індивідуальною. Тому суд виходитиме з конкретних обставин. 

Якщо боржник самостійно перераховував аліменти на картку стягувача без зазначення платежу, тобто не були спеціально позначені як «аліменти», це може ускладнити процес доведення, що ці кошти були призначені саме на утримання дитини. Однак практика Верховного Суду демонструє підхід, що такі платежі можуть бути враховані як аліменти, якщо є докази, що ці кошти були призначені на утримання дитини.

Для цього можуть бути використані такі докази: банківські виписки, що підтверджують регулярність і розмір платежів; свідчення свідків або інші документи, що підтверджують факт сплати коштів на утримання дитини, тощо.

Якщо виконавча служба відмовляється врахувати такі платежі, це рішення може бути оскаржене в суді. Верховний Суд підкреслює, що права сторін виконавчого провадження повинні бути захищені, і будь-яка бездіяльність або неправомірні дії виконавчої служби можуть бути оскаржені, оскільки забезпечення належного виконання рішень про стягнення аліментів є гарантією захисту права дитини на гідне утримання і всебічний розвиток.

Тож, пишуть у НААУ, можна зробити висновок, що судові рішення можуть бути різними залежно від конкретних обставин справи, проте, якщо боржник надає докази добровільної сплати аліментів, докази, що ці кошти були призначені саме на утримання дитини, буде доведено, що боржник дійсно здійснив перерахунки, але вони не були враховані виконавчою службою, суд може винести позитивне рішення, яке зобов’язує виконавчу службу врахувати ці суми при розрахунку загальної заборгованості. 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.