В соотношении с общим законом (ч. 4 ст. 376 ГК Украины) специальным законом является ЗК Украины, императивная норма ч. 2 ст. 212 которого подлежит приоритетному применению к спорным правоотношениям, связанным с установлением субъектного состава лиц, обязанных вернуть владельцу земли самовольно занятые земельные участки, включая снос зданий, зданий и сооружений, а в другой части, не урегулированной ЗК Украины, могут применяться нормы ГК Украины, в том числе ст. 376 настоящего Кодекса.
Належними відповідачами за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є особи, які придбали об’єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об’єкт.
На це вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 915/1439/21 від 13 березня 2024 року.
У цій справі міська рада звернулася з позовом до двох ТОВ і фізичної особи про зобов’язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні земельними ділянками шляхом знесення (демонтажу) торговельних комплексів, скасування державної реєстрації права власності та припинення за відповідачами права власності на торговельні комплекси, визнання недійсними актів приймання-передачі нерухомого майна.
Позов мотивовано тим, що на земельній ділянці комунальної власності, яка раніше перебувала в користуванні ФОП на правах сервітуту, останнім було самочинно збудовано торговельний комплекс і здійснено державну реєстрацію права власності на нього, яку пізніше скасовано в судовому порядку. ФОП відчужила це нерухоме майно на користь відповідачів у цій справі, які здійснили його поділ. ФОП не набула у визначеному законом порядку права власності на вказаний торговельний комплекс як на об'єкт нерухомості. Як наслідок, подальші дії з відчуження об'єкта самочинного будівництва та його поділу є незаконними, оскільки торговельний комплекс не набув статусу об'єкта нерухомого майна. Відповідачі для оформлення документів на спірні земельні ділянки не зверталися, а орган місцевого самоврядування не приймав рішень щодо їх передачі у власність чи користування.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили повністю, зокрема, з тих підстав, що ТОВ і фізична особа є неналежними відповідачами за позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом знесення об’єкта самочинного будівництва, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Зазначили також, що як скасування державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомості, так і визнання недійсними актів, на підставі яких внесено оспорювані реєстраційні записи, не можуть бути ефективними способами захисту та не забезпечують усунення порушених прав позивача.
КГС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні торговельні комплекси і про визнання недійсними актів приймання-передачі нерухомого майна.
Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту й не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
Належними вимогами, які може заявити особа – власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Також КГС ВС наголошує, що в силу вимог ч. 1 ст. 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма ч. 2 ст. 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов’язаних із встановленням суб’єктного складу осіб, зобов’язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема ст. 376 цього Кодексу.
Адже, на відміну від положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов’язаних знести об’єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 ЗК України суттєво розширює суб’єктний склад зобов’язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об’єкт самочинного будівництва в забудовника й зареєстрували право власності на такий об’єкт.
Колегія суддів наголосила, що як КГС ВС, так і КЦС ВС зараз дотримуються усталеної позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об’єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об’єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.
Отже, суди попередніх інстанцій, помилково визначивши ТОВ і фізичну особу як неналежних відповідачів за позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом знесення об’єктів самочинного будівництва, безпідставно ухилилися від розгляду по суті вимог зазначеного негаторного позову, насправді звернутих до належних відповідачів.
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.