Правовідносини з іноземним елементом: ВП ВС висловилася щодо принципу автономії волі

У правовідносинах з іноземним елементом, які виникли на підставі правочину з вибором сторонами права іноземної держави, що підлягає застосуванню до таких правовідносин, як зміст правочину, так і його тлумачення визначаються іноземним правом, що сторони обрали за принципом автономії волі.

У справі № 904/2104/19 між боржником-поручителем та Банком-кредитором склались приватноправові відносини за договором поруки, у яких наявний іноземний елемент (стороною договору є іноземна юридична особа). Пунктом 6.05 договору поруки сторони визначили право Англії таким, що підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі цього правочину.

У статті 5 Закону № 2709-IV розкрито суть автономії волі (lex voluntatis) як принципу міжнародного приватного права. Так, у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин (частина перша статті 5 цього Закону). Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 5 Закону № 2709-IV).

Визначаючи обсяг застосування права іноземної держави до правовідносин з іноземним елементом, законодавець у частині першій статті 6 Закону № 2709-IV передбачив, що застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.

Відтак у спірних правовідносинах між кредитором та боржником право Англії підлягає застосуванню як щодо наслідків вчинення правочину поруки для його сторін, так і щодо строку дії поруки як забезпечувального зобов`язання, а також щодо строку позовної давності за вимогами кредитора до поручителя.

Статтею 8 Закону № 2709-IV перебачено порядок встановлення змісту норм права іноземної держави. Так, за приписами частини першої цієї статті вбачається обов`язок суду при застосуванні права іноземної держави встановити зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів (частина друга статті 8 Закону № 2709-IV).

Зважаючи на обов`язок суду застосовувати норми іноземного права при розгляді справ у правовідносинах з іноземним елементом, встановлення судом змісту норм іноземного права здійснюється ex officio (за офіційним принципом).

Для реалізації цього обов`язку суд використовує такі способи здобуття інформації про іноземне право:

1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа;

2) використання експертних висновків;

3) дипломатичний порядок отримання такої інформації;

4) офіційний запит через Міністерство юстиції України;

5) отримання довідок через систему правової допомоги;

6) обмін правовою інформацією;

7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами;

8) встановлення іноземного права сторонами тощо.

Такі правові висновки викладено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/1350/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 642/3886/18 за результатом розгляду справ з іноземним елементом, від яких Велика Палата Верховного Суду не відступає при розгляді спірних кредиторських вимог нерезидента у цій справі.

Положеннями частини третьої статті 8 Закону № 2709-IV сторонам надано повноваження подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Однак законодавцем не визначено негативних наслідків для сторін, якщо ними не буде надано таких документів.

Отже, встановлення змісту норм іноземного права, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, є обов`язком суду, який розглядає справу, в силу закону та здійснюється ex officio, тоді як учасники справи, які зацікавлені у застосуванні судом норм права відповідної іноземної держави, мають право сприяти суду у вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права шляхом подання суду документів, що підтверджують зміст таких норм, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Диспозиція частини четвертої статті 8 Закону № 2709-IV є відсильною та для цілісного розуміння її змісту має одночасно застосовуватися з частинами першою та другою цієї статті. Неможливість встановлення судом, який вжив передбачені частинами першою, другою статті 8 цього Закону способи здобуття інформації, змісту норм права іноземної держави може бути підставою для застосування судом права України для забезпечення розгляду такої справи в розумні строки.

Відтак ненадання учасником справи на вимогу суду витребуваних документів на підтвердження змісту норм права іноземної держави, на які він посилався у своїх доводах, не може бути самостійною підставою для настання передбаченого частиною четвертою статті 8 Закону № 2709-IV негативного наслідку у вигляді застосування до правовідносин з іноземним елементом відповідних норм права України, що регулюють спірні правовідносини, якщо судом не вживалися заходи, передбачені частинами першою та другою статті 8 Закону № 2709-IV.

У спірних приватноправових відносинах з іноземним елементом у формі участі в них іноземної юридичної особи (кредитор - нерезидент України та боржник-поручитель, що є зареєстрований в Україні) сторони обрали право Англії як таке, що має застосовуватися до укладеного ними договору поруки та щодо його тлумачення (пункт 6.05 договору поруки).

З метою визначення допустимих способів здобуття судом інформації щодо змісту норм права Англії, які регулюють спірні правовідносини за договором поруки, необхідно з`ясувати, що є джерелами права у цій державі. Так, Англія є країною загального права та відноситься до англосаксонської системи права. Джерелами права в Англії є закони (статути), судові прецеденти та правові звичаї. Цивільне право в Англії не кодифіковане, а є так званим «писаним», «статутним» правом, коли закони та підзаконні акти відходять на другий план у порівнянні із прецедентним правом, яке базується на судових рішеннях (прецедентах). В Англії не існує спеціального писаного закону, який би передбачав зміст договору поруки та правові наслідки його укладення, а також підстави припинення поруки.

Отже, при застосуванні національними судами права Англії допустимими інструментами встановлення дійсного змісту правового інституту поруки є насамперед судові рішення (прецеденти), правові звичаї, правова доктрина відповідної держави та норми кодифікованого законодавства, яке регулює окремі питання, зокрема про позовну давність. Зміст таких норм підлягає встановленню судами ex officio шляхом вжиття заходів, передбачених частинами першою, другою статті 8 Закону № 2709-IV, із залученням експертів та аналізу їх висновків у галузі права Англії.

Також ми розповідали про розмежування віндикаційного та негаторного позовів: Велика Палата ВС розтлумачила визначальні критерії.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Youtube «Право ТВ», а також на нашу сторінку в Facebook та на Інстаграм, щоб бути в курсі найважливіших подій.