КАС ВС висловився щодо розірвання трудового договору з ініціативи працівника

Саме лише зазначення працівником у заяві про звільнення частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов’язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів зазначеної норми трудового законодавства. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 508/1190/17.

Так, за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення – порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) – не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не має права розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13 Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження No 61-28466св18) та від 20 лютого 2021 року у справі № 522/18787/17.

Верховний Суд зауважив, що заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови непідтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як на підставу звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Тобто, основною підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.
Вказання працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми.

Тобто саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов’язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.

Верховний Суд вказав, що у заяві про звільнення, адресованій голові районної державної адміністрації не зазначено жодного факту порушення відповідачем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а лише ставилася вимога про її звільнення за пунктом 3 статті 38, навіть без конкретизації нормативного – правового акту, в якому міститься дана норма.

Таким чином, оскільки позивачкою не було наведено конкретних фактів порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, які останній міг би визнати або відхилити, Суд прийшов до переконання, що у роботодавця не було підстав для звільнення позивачки за частиною третьою статті 38 КЗпП України на підставі поданої нею заяви.

Тому, зважаючи на волевиявлення позивачки щодо звільнення за власним бажанням, причому у найкоротший строк, визначений нею у заяві, як такої, що має дітей, які потребують догляду до досягнення ними чотирнадцятирічного віку, та, враховуючи відсутність підстав в роботодавця для її звільнення у відповідності до частини третьої статті 38 КЗпП України, дії відповідачів щодо припинення трудового договору з ОСОБА_1 згідно зі статтями 86, 89 Закону України «Про державну службу», статтею 38 КЗпП України є обґрунтованими та такими, що вчинені на підставі та у спосіб, що передбачений законодавством України.  Верховний Суд зазначив, що аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі No818/501/16.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Держпраці роз’яснила особливості атестації робочого місця працівника.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.