До яких правовідносин між вкладником і банком слід застосовувати норми закону про договірні зобов’язання: постанова ВП ВС

У разі пред’явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернені вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником і банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов’язання. Вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх. Деталі інформує пресслужба ВС.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 662/397/15-ц за позовом декількох осіб до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди. За обставинами справи, кожен із позивачів уклав із банком договори вкладу, однак працівники банку, прийнявши кошти позивачів як вклад за договором банківського вкладу, розкрали їх. Такі обставини встановлені у вироку Чаплинського районного суду Херсонської області, у якому вказано, що касир і начальник відділу банку прийняли від позивачів грошові кошти за договорами банківського вкладу, однак на депозитні рахунки їх не внесли. Позивачі просили стягнути з банку майнову та моральну шкоду, посилаючись на вимоги статей 22, 23, 1166, 1172, 1192 ЦК України.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено. Суди керувалися тим, що правовідносини між банком і позивачами є договірними, тому позов про відшкодування шкоди з посиланням на статті 1172, 1192 ЦК України, якими врегульовано деліктні правовідносини, задоволенню не підлягає.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС для вирішення виключної правової проблеми та відступу від висновку, зробленого в постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року в справі № 6-1032цс17. У цій справі ВСУ вважав правильним застосування до спірних правовідносин статей 1166, 1172, 1192 ЦК України. ВП ВС відступила від цього правового висновку, оскільки спір щодо невиконання договору підлягає вирішенню із застосуванням положень статей 625, 1058–1060 ЦК України.

ВП ВС зазначила, що суди попередніх інстанцій правильно кваліфікували правовідносини між позивачами та відповідачем як договірні, однак помилково відмовили в задоволенні позову з огляду на те, що позивачі неправильно зазначили норми права, якими врегульовано спірні правовідносини.

Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia («суд знає закон») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов’язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Суд, з’ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

ВП ВС скасувала рішення попередніх судових інстанцій у частині вирішення позовних вимог позивачів, які звернулися з касаційними скаргами, і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Великої Палати ВС від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).

Раніше ми розповідали про заміну сторони у виконавчому провадженні: КЦС ВС зазначив важливі аспекти.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.