Обман, як спосіб шахрайства: ККС ВС висловив позицію

Обман як спосіб шахрайства (ст. 190 КК) може бути вчинений як шляхом активної, так і шляхом пасивної поведінки обвинуваченого. Зокрема, обман у письмовій формі, що вчиняється шляхом активної поведінки, може полягати у повідомленні (зазначенні у заяві) завідомо неправдивих відомостей, що стали підставою для нарахування соціальної допомоги, а обман у письмовій формі, що вчиняється шляхом пасивної поведінки, – у неповідомленні (незазначенні) обвинуваченим відомостей, що є підставою для фактичного припинення нарахувань та виплат призначеної соціальної допомоги. Про це зазначив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 176/952/20.

Обставини справи

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалась у тому, що у період часу з 10.02.2017 до червня 2019 р. включно, не повідомивши органи, які здійснювали нарахування та виплату ОСОБА_2 щомісячних страхових виплат у зв ’язку із стійкою втратою професійної працездатності, про те, що останній помер, продовжила отримувати вказані страхові виплати за останнього. Внаслідок вищезазначених дій, ОСОБА_1 заволоділа шляхом обману бюджетними грошовими коштами у вигляді соціальної допомоги ОСОБА_2, на загальну суму 50388,61 грн, заподіявши матеріальної шкоди державному бюджету України в особі відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК.

За ухвалою апеляційного суду залишено без зміни вирок місцевого суду.

Позиція ККС ВС

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, та виправдав. Прокурор, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо недоведеності в діях ОСОБА_1 злочину, ч. 1 ст. 190 КК, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

На обґрунтування своїх вимог прокурор вказував на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та на те, що висновки суду першої інстанції щодо виправдування ОСОБА_1 не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, і без належного з’ясування дійсних обставин події. Стверджував, що викладені у вироку докази на підтвердження встановлених обставин, є вибірковими, а їх оцінка надавалася судом через призму показань ОСОБА_1 без аналізу привласнення останньою грошових коштів, які належали     її померлому батьку та які ОСОБА_1 перераховувала на власний рахунок.

Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, зазначивши формально про обґрунтованість висновків суду в частині відсутності в діях ОСОБА_1 ознаки обману, пославшись на відсутність зобов’язання останньої повідомляти органи державної влади про смерть батька. Однак такий висновок апеляційного суду, на думку колегії ВС, є необґрунтованим, а висновок про відповідність висновку місцевого суду про недоведеність вини ОСОБА_1 фактичним обставинам кримінального провадження не підтверджується наданими стороною обвинувачення доказами.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння державними коштами, діючи умисно з корисних спонукань, шляхом обману, не повідомивши органи, які здійснювали нарахування та виплату ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати у зв’язку із стійкою втратою професійної працездатності, про те, що останній помер, достовірно знаючи про такі нарахування, які здійснювались з 10.02.2017 до червня 2019 р. включно, продовжила отримувати вказані страхові виплати за останнього.

Правильність правової оцінки поведінки особи, котра отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом на це права, безпосередньо залежить від належного з’ясування наявності елементів складу злочину шахрайства.

Для закінченого складу злочину, передбаченого ст. 190 КК, потрібне заволодіння майном, що також мало місце у цьому кримінальному провадженні.

Згідно з п. 1.11 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 No 11, страхова виплата припиняється у випадках, передбачених ст. 46 Закону, у разі смерті отримувача страхових виплат та у випадку неподання потерпілим Фонду щороку в грудні свідоцтва, яким засвідчується факт перебування його в живих, відповідно до Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України, затвердженого постановою КМУ від 09.08.2001 № 998.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що в діях виправданої, яка фактично визнала, що картку отримала від брата, який дозволив їй користуватися цією карткою після смерті батька, та їй було відомо про те, що батько отримував соціальні виплати, з березня 2018 р. вона знімала кошти із зазначеної картки для себе, бо в неї не було обов’язку повідомляти державні органи, які здійснювали нарахування та виплату ОСОБА_2 щомісячних страхових виплат, про смерть останнього, не доведено інкримінованого злочину, є передчасними.

Висновки судів про те, що зняття готівкових коштів з картки ОСОБА_2 в банкоматах, здійснення безготівкової оплати за продукти харчування та переказ коштів з картки ОСОБА_2 на картку обвинуваченої ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 – не доводить об’єктивну сторону складу кримінального правопорушення у вигляді заволодіння ОСОБА_1 державними коштами шляхом обману, що передбачено ч. 1 ст. 190 КК, не ґрунтуються на вимогах закону. А факт користування коштами ОСОБА_1, який не спростовується, свідчить про її умисні дії направлені на обман для заволодіння цими коштами у потерпілої сторони.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги прокурора не навів в ухвалі суті всіх зазначених апелянтом доводів, ретельно їх не перевірив, не надав на них вичерпних відповідей і не мотивував належним чином свого рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Разом із тим, наведену позицію апеляційного суду не можна вважати обґрунтованою ще й з огляду на те, що в ході здійснення апеляційного розгляду кримінального провадження не було перевірено правильність з’ясування судом першої інстанції всіх обставин, які в силу ст. 91 КПК належать до предмета доказування і впливають на кваліфікацію діяння.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ККС ВС висловився щодо обов’язкової участі понятих при проведенні огляду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.