Порядок обчислення позовної давності за вимогами про визнання недійсними результатів торгів: постанова КГС ВС

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правова позиція ВС, викладена в постанові від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18 та від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15 з посиланням на позицію ВСУ в постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 6-2469цс16)).

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (така правова позиція відображена, зокрема, у постанові ВП ВС від 20.11.2018 у справі № 907/50/16). Для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином. У разі пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, або в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (правова позиція судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, викладена у постановах від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09 з посиланням на позицію ВП ВС у постановах від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Тобто, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.

Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний КУзПБ не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності (правова позиція судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, викладена у постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 з посиланням на позицію ВСУ у постанові від 13.01.2016 у справі № 922/5094/14). У спірних правовідносинах суб’єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності, суду слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник в особі уповноваженого органу. За змістом норм статті 267 ЦК України якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно із частиною п'ятою статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (правова позиція судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, викладена у постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 з посиланням на позицію ВП ВС у постановах від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19)). Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема прокурора, який не є стороною у справі (аналогічна правова позиція міститься у пунктах 23.6–23.8 постанови ВП ВС від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Постанова КГС ВС у справі №  29/5005/6325/2011 доступна за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що КГС ВС уточнив свій висновок щодо кола осіб, які можуть оспорювати результати аукціону з продажу майна банкрута.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.