Велика Палата ВС роз'яснила принцип відкритості судового процесу

Принцип відкритості судового процесу передбачає, що громадянам та працівникам засобів масової інформації повинен дозволятися доступ до судових зал, у яких проходять слухання. Це може мати певні переваги в плані підвищення громадської обізнаності про те, як проводяться судові процеси, та покращення іміджу судової системи, але поряд із цим існує також ризик того, що присутність телевізійних камер у суді може зашкодити провадженню та змінювати поведінку осіб, які беруть участь у слуханнях. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 9901/118/20.

Предметом спору у справі є правомірність внесення ВРП змін до свого Регламенту, а самодоповнення пункту 6.1 глави 6 розділу II Регламенту абзацом, відповідно до якого відеотрансляція засідань Ради може відбуватися лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін (осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного), за результатами розгляду яких Рада ухвалює відповідне рішення.

Відповідно до пункту 24.6 глави 24 Регламенту зміни чи доповнення до Регламенту затверджуються у порядку, визначеному пунктами 24.1-24.3 цього Регламенту.

Так, пунктами 24.1 - 24.3 глави 24 Регламенту визначено, що Регламент затверджується на засіданні ВРП. Регламент вважається затвердженим, якщо за нього проголосувала більшість членів ВРП, які брали участь у засіданні ВРП. Регламент ВРП розміщується на офіційному вебсайті ВРП.

Суд першої інстанції встановив, що за результатами засідання ВРП у пленарному складі 11 листопада 2019 року прийняла рішення № 2912/0/15-19 «Про внесення змін до Регламенту Вищої ради правосуддя», яким затвердила зміни до Регламенту. Таке рішення підтримано 15 членами ВРП, що брали участь у засіданні, тобто усі члени конституційного органу одноголосно дійшли висновку про необхідність внесення відповідних змін до Регламенту (а. с. 105-110, т. 1).

Регламент зі змінами і доповненнями, внесеними рішенням ВРП від 11 листопада 2019 року № 2912/0/15-19, оприлюднено на офіційному вебсайті ВРП.

Пункт 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту, яким установлено, що на засіданнях Ради, дисциплінарних палат ведуться протоколи та здійснюється повне фіксування технічними засобами, за винятком тієї частини засідання, що проводиться у нарадчій кімнаті (абзац перший), доповнено згідно з рішенням ВРП від 11 листопада 2019 року № 2912/0/15-19 абзацом другим, відповідно до якого відеотрансляція засідань Ради може відбуватися лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін (осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного), за результатами розгляду яких Рада ухвалює відповідне рішення.

Отже, абзац другий пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту конкретизує умови проведення відеотрансляцій засідань Ради.

Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, порушень процедури прийняття змін до Регламенту не виявлено. До того ж спірна норма Регламенту не суперечить нормам Закону № 1798-VIII.

Так, відповідно до частин першої, восьмої статті 30 Закону № 1798-VIII (у редакції законів № 2447-VIII та № 193-IX) засідання ВРП та дисциплінарних палат проводяться відкрито. Особи, які бажають бути присутніми на засіданнях, допускаються до зали до початку засідання за наявності вільних місць. Особи, присутні в залі засідання, мають право робити письмові записи, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі засідання фотозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускається за згодою головуючого, якщо інше не передбачено законом.

У Висновку № 7 (2005) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство» у пунктах 46-48 зазначено, що принцип відкритості судового процесу передбачає, що громадянам та працівникам засобів масової інформації (далі - ЗМІ) повинен дозволятися доступ до судових зал, у яких проходять слухання, але новітнє аудіовізуальне обладнання надає подіям, що передаються, такого широкого розголосу, що саме поняття відкритих слухань повністю змінює своє сутнісне наповнення. Це може мати певні переваги в плані підвищення громадської обізнаності про те, як проводяться судові процеси, та покращення іміджу судової системи, але поряд із цим існує також ризик того, що присутність телевізійних камер у суді може зашкодити провадженню та змінювати поведінку осіб, які беруть участь у слуханнях (судді, прокурори, адвокати, сторони, свідки тощо).

КРЄС рекомендувала, що під час здійснення телевізійного запису судових слухань повинні використовуватися стаціонарні камери, а головуючий суддя повинен мати можливість приймати рішення щодо умов зйомок та переривання трансляції у будь-який час. Ці та будь-які інші необхідні заходи повинні захищати права осіб, які беруть участь у слуханнях, та забезпечувати, щоб слухання проводилися належним чином.

КРЄС наголошувала, що слід також брати до уваги думку осіб - учасників процесу, зокрема в певних типах судових процесів, які стосуються приватних справ людей.

З метою захисту осіб - учасників слухань, зокрема через забезпечення того, що методи зйомки не заважають належному проведенню слухань, КРЄС констатувала, що такі обмеження можуть бути застосовані, оскільки ЗМІ іноді можуть втручатися в приватне життя людей, руйнуючи їхню репутацію або порушуючи презумпцію невинуватості, тобто здійснювати дії, щодо яких окремі особи мають юридичні підстави вимагати судового захисту своїх прав. Попит на сенсаційні статті та комерційна конкуренція серед ЗМІ несуть загрозу перебільшень та помилок. У кримінальних справах відповідачі іноді публічно змальовувалися або сприймалися ЗМІ як винуваті особи ще до того, як суд встановлював їхню вину. У разі подальшого виправдання таких осіб повідомлення ЗМІ можуть до того часу вже завдати непоправної шкоди їхній репутації, а це жодним рішенням суду виправити вже неможливо (пункт 51 Висновку № 7 (2005) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство»).

Окрім цього, в експертному звіті за результатами аналізу положень Регламенту ВРП, наданому у вересні 2017 року, проведеному експертами за підтримки Програми USAID реформування сектору юстиції «Нове правосуддя», зазначено, що відкритий розгляд усього спектру питань, пов`язаних із притягненням судді до відповідальності, може зашкодити незалежності судді: якщо суддя, кримінальне або дисциплінарне провадження щодо якого є предметом розгляду ВРП, не відсторонений від посади і продовжує відправляти правосуддя, у цей час, коли таке провадження триває, він не може бути достатньою мірою незалежним. Тим більше, якщо сторони у справах знатимуть, що суддя є суб`єктом відповідальності, - а така ситуація буде неминучою, якщо усі засідання ВРП транслюються в Інтернеті. Такий суддя стає вразливим для будь-яких форм непроцесуального тиску на нього. Повна відкритість процедури притягнення до відповідальності судді порушує цілу низку особистих прав судді, презумпцію невинуватості, право на приватність, право на повагу до людської гідності тощо.

Застосовуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) до діяльності ВРП у частині дотримання принципу гласності, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Проте в цій статті існують застереження, відповідно до яких судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Крім того, інтереси запобігання розголошенню конфіденційної інформації та підтримання авторитету і безсторонності суду відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції можуть бути підставою для обмеження прав і свобод, визначених пунктом 1 указаної статті Конвенції, зокрема права одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади.

Щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції Велика Палата Верховного Суду враховує рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Претто та інші проти Італії» (Pretto and others v. Italy) від 8 грудня 1983 року (заява № 7984/77), у якому в пунктах 21, 22 Суд зазначив, що публічний характер судочинства, про який ідеться у пункті 1 статті 6 Конвенції, захищає учасників справи від таємного здійснення правосуддя поза контролем з боку громадськості; він служить одним зі способів забезпечення довіри до судів - як вищих, так і нижчих. Зробивши відправлення правосуддя прозорим, він сприяє досягненню цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, а саме справедливості судового розгляду, гарантія якого є одним з основоположних принципів будь-якого демократичного суспільства в розумінні цієї Конвенції (див. рішення у справі Голдера (Golder) від 21 лютого 1975 року, а також рішення у справі Лолесса (Lawless) від 14 листопада 1960 року). Усі держави - члени Ради Європи визнають принцип публічності, але їх законодавчі системи та судова практика показують певні розбіжності у ставленні обсягу і способу його реалізації як стосовно проведення слухань, так і оголошення судових рішень. Формальний аспект питання має, однак, другорядне значення в порівнянні з метою, яка лежить в основі вимоги публічності, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції. Важливе місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає справжній Суд з метою контролю, який він повинен здійснювати в цій сфері, уважно аналізувати конкретні судові процедури (див. mutatis mutandis рішення у справі Адольфа (Adolf) від 26 березня 1982 року).

При цьому ЄСПЛ наголошував, що в усіх випадках форма оголошення судового рішення повинна оцінюватися відповідно до національного законодавства держави-відповідача у світлі особливостей його системи судочинства, з урахуванням предмета та мети пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, із зазначеного слідує, що, підтверджуючи необхідність дотримання принципу публічності, слід здійснювати аналіз судової процедури та наявних обмежень у контексті відповідності національному законодавству та вимогам Конвенції.

Наголошуючи на особливій ролі судової системи у суспільстві як гаранта справедливості й основоположної цінності в державі, в якій панує верховенство права, та яка має користуватися довірою суспільства для успішного виконання своїх функцій, ЄСПЛ у рішенні «Праґер і Обершлік проти Австрії» (Prager and Oberschlick v. Austria) від 26 квітня 1995 року стверджує, що може виникнути необхідність захистити суддів від безпідставних і деструктивних нападок, особливо з огляду на їхній обов`язок утримуватись від реагування на критику.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що посилання позивача на наявність порушення принципу юридичної визначеності не знайшло свого підтвердження з огляду на те, що першим абзацом пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту передбачено, що на засіданнях Ради, дисциплінарних палат ведуться протоколи та здійснюється повне фіксування технічними засобами, за винятком тієї частини засідання, що проводиться у нарадчій кімнаті. З метою конкретизації умов проведення відеотрансляції цей пункт доповнений абзацом другим, відповідно до якого відеотрансляція засідань Ради може відбуватися лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін (осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного), за результатами розгляду яких Рада ухвалює відповідне рішення, що не суперечить нормам Закону № 1798-VІІІ.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що право особи бути присутньою на засіданнях ВРП та її органів регламентовано на законодавчому рівні, однак у період карантину доступ до приміщення ВРП здійснюється з деякими обмеженнями. Для безпечного розміщення в залі засідань визначено для представників ЗМІ та громадськості 10 місць, в інших залах - 4 місця. Допуск надається особам у порядку черговості відповідно до списку акредитації за умови використання відвідувачем засобів індивідуального захисту. Водночас особи з ознаками респіраторних захворювань не допускаються до приміщення ВРП.

Оцінюючи дії ВРП щодо внесення змін до свого Регламенту (доповнення пункту 6.1 глави 6 розділу II абзацом другим), Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані зміни були внесені ВРП до Регламенту з дотриманням процедури їх внесення та відповідно до Закону № 1798-VIII, а тому підстав для визнання протиправним і нечинним рішення ВРП від 11 листопада 2019 року № 2912/0/15-19 у частині внесення доповнень до пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту немає. При цьому ВРП врахувала експертний звіт за результатами аналізу положень Регламенту, проведеного експертами за підтримки Програми USAID реформування сектору юстиції «Нове правосуддя», положення Конвенції та рекомендації КРЄС, а тому посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення відповідачем засад верховенства права та його складових - правової визначеності, легітимних очікувань, належного урядування - не можуть бути визнані обґрунтованими.

Наведені позивачем підстави для визнання частково протиправним і нечинним указаного рішення відповідача ґрунтуються на його незгоді з відповідними змінами, внесеними до Регламенту. Проте ця обставина не є безумовною підставою для скасування рішення ВРП.

Раніше ми писали, що ВП ВС ухвалила рішення у справі щодо конкурсу на зайняття посад суддів у місцевих адміністративних та господарських судах.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.