За яких умов особі можуть відмовити в оформленні документів для визнання біженцем

Відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є очевидно необґрунтованою, тобто в якій взагалі відсутні посилання на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і які можуть бути оцінені як підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також у випадку, коли заявник видає себе за іншу особу, або повторно звертається з аналогічною заявою вже після того, як йому вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Водночас слід враховувати, що оцінка обґрунтованості та реальності наведених заявником побоювань стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності, повинна здійснюватися міграційними органами вже на стадії після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу у справі №420/3258/19 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Приймаючи зазначені рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачі не обґрунтували неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особових справ позивачів випливає, що реальними обставинами звернення позивачів до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України і влаштований побут.

Вирішуючи спір, судами попередніх інстанцій враховано, що складна ситуація, що спостерігається на території Афганістану в цілому та у регіоні попереднього постійного місця проживання позивачів (місто Кабул) є загальновідомим фактом, що підтверджений міжнародним співтовариством, однак не є автоматичною підставою для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що про нормальне функціонування життєдіяльності на території країни громадянської належності свідчить обставина наявності стабільної роботи у позивача, оформлення паспортних документів і віз позивачами, безперешкодні виїзди за кордон.

Враховуючи викладене і беручи до уваги відсутність будь-яких доказів існування переслідувань стосовно позивачів, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про обґрунтованість оскаржуваного рішення від 20 травня 2019 року №94, яким позивачам було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

ОЦІНКА СУДУ

Встановлені судами обставини свідчать про те, що у випадку, який розглядається, стосовно позивачів відповідач не встановив об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачам на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення та, відповідно, про його протиправність. Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що спірне рішення про відмову позивачам в оформленні документів для вирішення питань про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, були прийняті відповідачем ще на стадії попереднього розгляду заяв позивачів, яка передбачена статтею 8 Закону.

На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень – рішення про оформлення або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, й оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є очевидно необґрунтованою, тобто в якій взагалі відсутні посилання на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і які можуть бути оцінені як підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також у випадку, коли заявник видає себе за іншу особу, або повторно звертається із аналогічною заявою вже після того, як йому вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Водночас слід враховувати, що оцінка обґрунтованості та реальності наведених заявником побоювань стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності, повинна здійснюватися міграційними органами вже на стадії після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У той же час, у висновках ДМС за результатами розгляду заяв позивачів, на підставі яких приймалось спірне рішення, робиться аналіз обґрунтованості тих побоювань, про які вказали позивачі.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що заяви позивачів не є очевидно необґрунтованими, не носять характер зловживання, оскільки позивачі вперше звернулись із такими заявами, а прийняттям рішення, в якому зазначено про відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закон № 3671-VI), відповідач фактично вирішив заяву по суті без оформлення документів для вирішення цього питання. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте відповідачем на стадії попереднього розгляду заяв позивачів рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає скасуванню як таке, що прийняте всупереч положенням законодавства, які регламентують порядок і підстави прийняття таких рішень.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ визначив, за яких умов ВПО можуть домогтися відновлення припинених виплат та відповідного відшкодування.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.