Верховний Суд вказав важливі аспекти у справах про визнання договорів недійсними

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов’язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу № 201/8412/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ про стягнення суми заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі та за зустрічним позовом ТОВ до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нежитлової будівлі.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що між ним та відповідачем укладено договір оренди нежитлової будівлі. Проте всупереч умовам договору ТОВ не сплачувало орендної плати, в результаті чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача.

ТОВ звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нежитлової будівлі, мотивуючи його тим, що на момент його укладення, нерухоме майно перебувало під арештом, зазначений договір не відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку розрахунку з орендодавцем.

Районний суд задовольнив позов ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі, у задоволенні зустрічного позову відмовив.

Апеляційний суд скасував рішення районного суду, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Зустрічний позов ТОВ про визнання недійсним договору оренди нежитлової будівлі задовольнив.

Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке. Суд установив, що між сторонами у справі був укладений попередній договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, яка перебувала під арештом. У цей день між ОСОБА_1 та ТОВ укладено договір оренди цієї будівлі.

Верховний Суд зауважив, що недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або їх відновлювати.

По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення.

Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов’язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. Оскільки ТОВ не надало суду доказів на підтвердження недійсності договору оренди, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов’язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Суд встановив, що умовами договору оренди визначені розмір і порядок обчислення орендної плати, місце та строки виконання цього обов’язку. У зв’язку з тим, що ТОВ не надало суду доказів на підтвердження виконання зобов’язань щодо здійснення сплати за оренду нежитлового приміщення, а наданий позивачем розрахунок заборгованості орендар не спростував, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ТОВ заборгованості за договором оренди.

Раніше ВП ВС відступила від висновку про припинення договору поруки і сказала, коли він припиняється.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал і на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.