Одночасне встановлення у кредитному договорі фіксованої та змінюваної процентної ставки законодавством не передбачено: КГС ВС

Незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині є помилковими. Одночасне встановлення у кредитному договорі фіксованої та змінюваної процентної ставки законодавством не передбачено. Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №  904/2073/19.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення винагороди за користування кредитом, розрахованої за погодженою сторонами договору формулою, виходячи з офіційного курсу гривні до долару США на день погашення кредиту.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема є, договори та інші правочини.

За приписами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять як умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) у будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всіх істотних умовах договору.

Тобто правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами, шляхом укладення договору.

Законодавство України надає сторонам можливість укладати договори, в яких містяться елементи різних договорів, так звані «змішані договори».

На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов’язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Сторони погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов’язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України), а в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині є помилковими.

Крім того, суди попередніх інстанцій помилково ототожнювали передбачену умовами договору винагороду із змінюваною процентною ставкою та зазначили, що її формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає частині шостій статті 1056-1 Цивільного кодексу України.

Цивільний кодекс України доповнено статтею 1056-1, якою передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» № 661-VІ від 12.12.2008, який набрав чинності 10.01.2009. Тобто на час укладення між сторонами кредитного договору статті 1056-1 Цивільного кодексу України не існувало.

За умовами укладеного між сторонами кредитного договору сторонами погоджено сплату позичальником фіксованої процентної ставки по кредиту та її розмір. Одночасне встановлення у кредитному договорі фіксованої та змінюваної процентної ставки законодавством не передбачено.

У зв’язку з викладеним, слушними є доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.07.2018 у справі № 917/2033/16, у якій вирішувався спір за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» щодо стягнення з боржників строкової заборгованості за основним боргом кредиту, простроченої заборгованості за основним боргом кредиту, строкової заборгованості за відсотками, простроченої заборгованості за відсотками, простроченої заборгованості за щомісячною комісійною винагородою; пені за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту, відсотками та щомісячною комісією. У цій справі Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій про підставність вимог банку про стягнення, передбаченої умовами кредитного договору, комісійної винагороди, тобто визнано право встановити у договорі кредитування за згодою сторін додаткових зобов'язань позичальника, які не обмежуються виключно сплатою процентів.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню.

Підписавши кредитний договір та додаткові угоди до нього, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані.

Здійснений позивачем розрахунок розміру винагороди не викликає сумніву та не перевищує розрахунку, проведеного відповідачем, який зазначений ним у відзиві на позовну заяву, що в свою чергу спростовує доводи позичальника про складність розрахунку винагороди, передбаченої умовами договору.

Раніше ми розповідали про договір поставки: ВС вказав на важливий аспект щодо строків.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.