Розгляд спорів, що стосується наслідків реалізації майна боржника у процедурі банкрутства: ВП ВС вказала нюанси

Спір, що стосується наслідків реалізації майна боржника у процедурі банкрутства, суд не може вирішувати в порядку позовного провадження окремо від провадження у справі про банкрутство. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 635/4741/17.

Громадянин не взяв участь в аукціоні, на якому було реалізоване майно підприємства, що перебувало у процедурі банкрутства. Вирішив оскаржити результати цих торгів і витребувати продане на них майно від його кінцевого набувача. Відповідачами визначив біржу, яка організувала торги, господарське товариство, що придбало майно на торгах, а також людину, яка стала кінцевим набувачем цього майна. Суди закрили провадження у справі, вважаючи, що такий спір треба розглядати у межах справи про банкрутство.

Незгідний із таким висновком судів позивач подав касаційну скаргу. Стверджував, що оскільки підприємства, з банкрутством якого суди попередніх інстанцій пов'язали визначення предметної юрисдикції, на час звернення до суду вже не було, то немає підстав закривати провадження у цивільній справі. Тим більше, що у ній це підприємство не є відповідачем. Велика Палата Верховного Суду з такими доводами позивача не погодилася та підтримала висновки судів попередніх інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Велика Палата Верховного Суду мала вирішити питання про визначення юрисдикції суду щодо оскарження результатів прилюдних торгів з реалізації майна юридичної особи у процедурі її банкрутства. Позивач у касаційній скарзі заперечив законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, які виснували, що спір треба розглядати у межах справи про банкрутство. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками судів, оскільки спір стосується майна банкрута.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-який спір з цивільних правовідносин, в якому хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо його вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Господарським судам підвідомчі справи, зокрема, у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником (пункт 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення до суду; далі - ГПК України). Аналогічний припис є у частині четвертій статті 10 Закону.

Відповідно до пункту 11 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону його положення, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута такими способами: проведення аукціону; продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі. Вибір способів продажу активів здійснюється ліквідатором з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною. Ліквідатор організовує проведення аукціону з продажу активів банкрута з урахуванням вимог Закону (частини перша та друга статті 44 Закону).

Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні оплатного переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів. Такий перехід відбувається внаслідок укладення та виконання договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги (близький за змістом підхід застосував Верховний Суд України у висновку, викладеному в постановах від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12 і від 13 лютого 2013 року у справі № 6-174цс12, а також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 38)).

Вказане підтверджують приписи статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, стаття 650 ЦК України закріплює такий спосіб реалізації майна як укладення договорів на біржах, аукціонах (торгах), конкурсах, і відсилає до інших нормативних актів, які мають встановлювати особливості укладення цих договорів. До цього зводиться і зміст припису частини четвертої статті 656 ЦК України, згідно з яким до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

У справах про банкрутство всі процедури складають цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника. Тому спори, які стосуються, зокрема, порушення порядку продажу майна боржника є безпосередньо пов'язаними з провадженням у справі про банкрутство. А отже, їх слід розглядати за правилами господарського судочинства (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 635/6730/15-ц).

Результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними (частина третя статті 55 Закону).

Частиною восьмою статті 44 Закону визначено, що спори, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство.

Спір, що стосується наслідків реалізації майна боржника у процедурі банкрутства, суд не може вирішувати в порядку позовного провадження окремо від провадження у справі про банкрутство. Такий спір слід розглядати у межах останньої з метою реалізації принципу судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства задля ефективнішого захисту прав та законних інтересів кредиторів (аналогічні висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі №908/4057/14, а також у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 25 лютого 2019 року у справі № 906/864/17). Отже, спір щодо правомірності вчинення правочину про відчуження майна боржника у процедурі банкрутства треба розглядати за правилами господарського судочинства у межах провадження у відповідній справі про банкрутство.

Отже, особа може оскаржити ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство як в апеляційному, так і в касаційному порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства. А крім того, може звернутися із заявою про перегляд такої ухвали за нововиявленими обставинами. Лише за умови існування провадження у справі про банкрутство та тільки у межах тієї справи за певних умов можливим є розгляд спору щодо результатів прилюдних торгів і застосування наслідків недійсності правочину (близький за змістом висновок сформульований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 25 лютого 2019 року у справі № 906/864/17).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що, як зазначено вище, відповідно до частини восьмої статті 44 спори, що виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство. Цей припис слід застосовувати незалежно від того, кого позивач визначив відповідачами. Стороною спору щодо майна, відчуженого у межах провадження у справі про банкрутство завжди є особа, майно якої було відчужене. Тому аргумент позивача про порушення судами принципу диспозитивності є безпідставним.

З огляду на наведену оцінку доводів позивача та висновків судів попередніх інстанцій Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про закриття провадження у справі. А тому залишає касаційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2019 року - без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що КГС визначив, коли починається строк повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.