Гарантії щодо збереження середньої заробітної плати: позиція КЦС ВС

Гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження середньої заробітної плати, не поширюються на випадки перебування працівника, який не був призваним на військову службу в особливий період та знаходився у місцях незаконного позбавлення волі на тимчасово окупованих територіях України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства про стягнення заробітної плати за час перебування в полоні у незаконних збройних формувань. Суд установив, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КЗ, правонаступником якого є КНП, де обіймала посаду заступника головного лікаря з медичної допомоги. ОСОБА_1, повертаючись з роботи додому, у районі проведення антитерористичної операції була позбавлена волі незаконними збройними формуваннями так званої ДНР та тривалий час перебувала у полоні.

За час перебування в заручниках позивач не виконувала свої трудові обов’язки з поважних причин, поза її волею, проте підприємство не виплачувало їй заробітну плату. Міський суд стягнув з КНП на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв’язку з перебуванням у полоні. Апеляційний суд скасував рішення міського суду та відмовив у задоволенні позову через те, що ОСОБА_1 не виконувала роботу, оскільки перебувала у заручниках незаконних збройних формувань, вина роботодавця з невиплати позивачу заробітної оплати у спірний період відсутня. Водночас особам, яких було незаконно позбавлено особистої свободи внаслідок дій незаконних збройних формувань та/або органів влади Російської Федерації на окремих територіях Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, та тимчасово окупованій території України, виплачується одноразова грошова допомога відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2019 року № 845.

Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача середній заробіток за час її перебування у заручниках (полоні), застосувавши аналогію закону (статтю 119 КЗпП України), оскільки спірні правовідносини законодавчо не врегульовані. Зазначена правова норма передбачає, що між працівником, призваним на військову службу в особливий період, та роботодавцем зберігаються трудові відносини. Такий працівник лише увільняється від виконання обов’язків із збереженням місця роботи, посади та виплатою середнього заробітку строком до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення.

Вказані гарантії зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби потрапили у полон на строк до дня, наступного за днем їх повернення з полону. Тобто сфера дії вказаної правової норми, зокрема щодо збереження середньої заробітної плати, не поширюється на працівників, які не проходили військову службу, однак були незаконно позбавлені волі або захоплені як заручники незаконними збройними формуваннями. Суд апеляційної інстанції встановив, що під час затримання незаконними збройними формуваннями ОСОБА_1 не виконувала трудових, державних або громадських обов’язків та не залучалася як працівник до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вина відповідача як роботодавця у невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати у спірний період відсутня. Правові підстави для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що передбачені статтею 235 КЗпП України, також відсутні, оскільки позивач не звільнена з роботи.

Раніше ВС розповів про особливості набуття пенсії за вислугою років.

Також «Судово-юридична газета» писала, чи можна звільнити працівника, якщо він досяг пенсійного віку.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.