Чи можна зобов’язати видалити з вебсайту незаконно здобуту інформацію: висновок ЄСПЛ

ЄСПЛ при розгляді справи SOCIÉTÉ EDITRICE DE MEDIAPART AND OTHERS v. France (№ 281/15; 34445/15) наголосив, що за певних обставин, навіть коли особа була відома широкому загалу людей, вона може розраховувати на «законне сподівання» щодо захисту права на повагу до приватного життя. Таким чином, факт, що певна особа, яка належить до сфери публічних діячів, не могла виконувати своїх офіційних функцій, не може уповноважувати засоби масової інформації порушувати професійні й етичні принципи, які мали врегулювати дії або узаконити втручання у приватне життя.

Справа стосувались обов’язку редактора видання та журналіста видалити із вебсайту французького інтернет-видання «Mediapart» аудіозаписи та стенограми незаконних записів, зроблених у будинку Ліліан Беттенкур (далі – пані Б.), основного акціонера групи L’Oréal.

ЄСПЛ вважав, що наказ про видалення незаконних записів та заборона їх подальшої публікації має розглядатись як втручання державних органів у право на свободу вираження поглядів видавничої компанії-заявника та двох інших заявників.

ЄСПЛ встановив, що втручання було передбачене законом у значенні статті 10 Конвенції за відсутності будь-якого оскарження заявниками правової основи наказу суду, а саме,  статті 809 Цивільного процесуального кодексу та статей 226-1 та 226-2 Кримінального кодексу. ЄСПЛ зазначив, що втручання переслідувало законну мету захисту репутації або прав інших осіб, а саме П. Д. М. та пані Б. Спірні стенограми та аудіовитяги були отримані на основі записів, зроблених без відома цих осіб упродовж майже року, тобто із секретних записів, а тому це могло розцінюватись, як правопорушення.

Незалежно від складових елементів переслідування та покарання як злочину згідно із французьким законодавством, такі діяння, безсумнівно, становили досить серйозне втручання у право на повагу до приватного життя відповідно до статті 8 Конвенції. ЄСПЛ повторив, що журналісти, які реалізували свободу вираження поглядів, взяли на себе «обов’язки та відповідальність».

Пункт 2 статті 10 Конвенції не гарантував абсолютно необмеженої свободи вираження поглядів навіть стосовно висвітлення в засобах масової інформації питань, що викликають серйозне суспільне занепокоєння.

Таким чином, незважаючи на особливо важливу роль, яку відіграє преса в демократичному суспільстві, журналісти, в принципі, не можуть бути звільнені від обов’язку нести відповідальність за звичайним кримінальним законом на підставі того, що стаття 10 Конвенції надає їм «залізобетонний» захист.

Разом із тим, «журналіст не міг вимагати виключного імунітету не бути притягнутим до кримінальної відповідальності з єдиної причини, що, на відміну від інших осіб, які реалізують право на свободу вираження поглядів, розглянуте правопорушення було вчинено під час виконання ним журналістських функцій».

Окрім того, порушення конфіденційності, спричинене втручанням у приватне життя осіб шляхом використання технічних пристроїв для незаконного прослуховування, відеозапису чи фотозйомки, повинно було бути предметом особливо ретельного захисту. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що оскаржувані статті були опубліковані тоді, коли донька пані Б. передала поліції компакт-диски із секретними записами. Заявники відтворили ці записи на сайті новин, хоча вони містили інформацію, що порушувала конфіденційність цих осіб. Заявники були обізнані, що розголошення записів, зроблених без відома пані Б., було правопорушенням, що мало б спонукати їх до прояву розсудливості та обережності, незалежно від того, що їхні дії, зокрема, мали вплив на пані Б. Касаційний суд вважав, що суспільство могло бути проінформоване про ці питання іншими способами, а не наданням доступу до незаконних записів.

Хоча рішенням суду було виправдано заявників на стадії закриття кримінального провадження, порушеного проти них, Апеляційний суд Бордо підкреслив «марний та вражаючий аспект» їх рішення надати доступ до деяких записів.

Ураховуючи обсяг публікацій на сайті «Mediapart», національні суди цілком законно могли зробити висновок у рамках обставин справи, що суспільний інтерес повинен «поступитися» праву пані Б. та П. Д. М. на повагу до їхнього приватного життя. Незважаючи на те, що доступ до сайту не був безкоштовним, записані заяви були доступними широкому загалу людей і залишалися в доступі в мережі протягом тривалого періоду. Інтернет-сайти були інформаційно-комунікаційним інструментом, який особливо відрізнявся від друкованих засобів масової інформації, особливо з точки зору їхньої здатності зберігати та передавати інформацію, а також ризику заподіяння шкоди змістом та повідомленням в Інтернеті здійсненню та реалізації прав і свобод людини, зокрема права на повагу до приватного життя, що був безумовно вищим, ніж у пресі. Щодо стримуючого характеру заходів, накладених на заявників, національні суди могли законно вважати, що з плином часу не було усунено втручання у приватне життя П. Д. М. та пані Б., ураховуючи вплив публікацій, які вони мали, що оцінюється з огляду на спосіб отримання записів, приналежність пані Б. до соціально вразливої категорії осіб, та, у більш загальному значенні, ступінь їх шкідливого впливу на цих осіб.

Надалі ЄСПЛ зазначив, що суд касаційної інстанції постановив, що той факт, що інформація була відтворена на інших сайтах або в друкованих виданнях, не має бути взята до уваги. Крім того, з урахуванням обставин цієї справи національні суди розглянули позови проти заявників, щоб припинити порушення, спричинене жінці, яка, хоч і є публічною особою, ніколи не погоджувалася на розкриття опублікованих аудіовитягів і належала до групи соціально вразливого населення та мала законне очікування, що нелегальні публікації, які вона ніколи не могла прокоментувати, на відміну від варіанта, доступного їй під час кримінального процесу, будуть видалені із сайту новин.

Незважаючи на те, що зміст записів був значною мірою розповсюджений до моменту видачі судового наказу, їх дослівна публікація із самого початку була незаконною і забороненою для преси в цілому.

ЄСПЛ також зазначив, що заявники, виправдані в кримінальному провадженні, не були позбавлені можливості виконати своє завдання щодо надання інформації про публічний аспект справи Б. У зв’язку із цим заявники не продемонстрували, за обставин цієї справи, що вилучення та заборона на подальшу публікацію змісту записів дійсно могли мати стримуючий вплив на те, як вони здійснювали та продовжували здійснювати своє право на свободу вираження поглядів.

ЄСПЛ не встановив жодної вагомої причини, яка вимагала б від нього змінити свою точку зору про позицію національних судів та скасувати процес врівноваження інтересів, проведений ними. Порушення статті 10 Конвенції встановлено не було.

Раніше ЄСПЛ став на захист права українських журналістів на конфіденційність їхніх джерел.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.