Чи може суд зобов’язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії

Касаційний цивільний суд у складі ВС розглянув справу № 761/36415/18 про визнання незаконною постанови нотаріуса, якою позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя після смерті її чоловіка.

Нотаріус мотивував постанову тим, що не закінчився шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Місцевий суд визнав оспорювану постанову незаконною та зобов’язав нотаріуса видати відповідне свідоцтво.

Однак апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що порядок видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя після смерті одного з них передбачає обов’язкове повідомлення про це спадкоємців після спливу шестимісячного строку, а позивачка звернулася до нотаріуса раніше цього строку.

Аналіз статті 71 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент вчинення оспорюваної постанови нотаріуса) свідчить, що законодавець не пов’язує видачу свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні зі спливом строку на прийняття спадщини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17-ц (провадження № 61-17641св19) вказано, що: «статтями 34, 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. Отже, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об’єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя. Після смерті одно із подружжя, відкривається спадщини тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя в об’єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини. Отже, той із подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя. У разі, якщо майно, яке зареєстроване за спадкодавцем, не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, той із подружжя, хто є живим, може подати заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Неподання такої заяви не змінює правового режиму майна, яке входить до складу спадщини. Відповідно, заява одного із подружжя, хто є живим, про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця, підтверджує правовий статус майна померлого, як його особистого майна».

У справі, що переглядається, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя здійснюється нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину та не може ставитись в залежність від отримання свідоцтва про право на спадщину. Встановивши, що відсутні підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії, суд першої інстанції правильно задовольнив позовну вимогу про визнання незаконною та скасування постанови приватного нотаріуса від 20 вересня 2018 року про відмову у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що при задоволенні позову про оспорення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії суд не може зобов’язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат» і належать до його компетенції.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції неправильно задовольнив позовну вимогу про зобов’язання приватного нотаріуса видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, а суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги про з інших мотивів (як похідної вимоги), а тому мотиви відмови слід змінити.

КЦС ВС скасував частково постанову апеляційного суду і залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Раніше КАС ВС висловився щодо сплати нотаріусами ЄСВ.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.