В яких випадках кваліфікація дій службової особи за статтею 368 КК виключається

Кваліфікація дій службової особи (заступника міського голови) за ст. 368 КК виключається, якщо дії, за сприяння у вчиненні яких вона отримала неправомірну вигоду, належать до виключної компетенції колегіального органу (міської ради). Такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі 243/1573/17.

Так, якщо під час судового розгляду суд дійде висновку про недоведеність у діянні службової особи складу кримінального правопорушення, що інкримінувався їй органом досудового розслідування, а сторона обвинувачення не надасть доказів про наявність у діях цієї особи іншого, менш тяжкого складу кримінального правопорушення, то суд із власної ініціативи не повинен змінювати кваліфікацію дій особи.

Обставини справи

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачено у тому, що він, працюючи на посаді заступника міського голови, одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій із використанням наданого йому службового становища, що поєднане з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 368 КК). ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що вимагав та отримав за посередництва ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 150 000 грн від ОСОБА_3 за сприяння у перемозі останнього в торгах (аукціоні) з придбання нежитлової будівлі та споруд, що перебували на балансі відділу освіти міської ради.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, та виправдано за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення. Апеляційний суд залишив указаний вирок без зміни. Позиція ККС: судові рішення залишено без зміни.

Позиція ККС ВС

Місцевий суд обґрунтував висновок про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, тим, що в ОСОБА_1 відсутні службові повноваження щодо прийняття рішень про приватизацію майна комунальної власності, визначення способу його приватизації, його оціночної вартості, а також порядку проведення аукціону, визначення його учасників та переможців. Такі повноваження відповідно до законодавства України має міська рада, а відповідне рішення приймається на сесії депутатами. Після ухвалення рішення міською радою про приватизацію певного об’єкта процедура підготовки документів для приватизації покладається на управління комунальної власності, яке укладає договір із ліцитатором.

До службових повноважень ОСОБА_1 входило лише кураторство управлінням комунальної власності, яке діяло виключно на виконання рішень міської ради, не маючи самостійних владних повноважень для визначення об’єктів приватизації та способу здійснення такої приватизації. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що до повноважень заступника міського голови ОСОБА_1 не входило визначення майна комунальної власності, яке підлягає приватизації, обрання способу здійснення приватизації, оцінки майна, а також організації, проведення аукціону та визначення його переможця, і він не міг вплинути на підставі свого службового становища на інших осіб щодо цих рішень, що у свою чергу виключає здійснення ОСОБА_1 будь-яких дій із використанням свого службового становища.

Більше того, як встановив місцевий суд, аукціон щодо приватизації вищевказаної нежитлової будівлі та споруд так і не був проведений через відсутність жодного його учасника.

Колегія суддів відхилила доводи прокурора у касаційній скарзі про те, що місцевий суд, дійшовши висновку про недоведеність у діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, з огляду на положення ч. 3 ст. 337 КПК, міг самостійно змінити кваліфікацію його дій на менш тяжкі кримінальні правопорушення (наприклад, на правопорушення, передбачені статтями 190, 364, статтями 15, 27, ст. 369 КК) та ухвалити обвинувальний вирок.

Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК суд з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Разом із тим, ці положення не вказують на те, що у разі непідтвердження за результатом судового розгляду висунутого особі обвинувачення сторона обвинувачення може очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи бодай якийсь інший склад злочину й ухвалить обвинувальний вирок, оскільки саме доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов’язком сторони обвинувачення.

Раніше ККС пояснив, з якого моменту в особи виникає право апеляційного оскарження ухвали слідчого судді.

Також ми розповідали, в якому випадку висновки вищих судових інстанцій можна не застосовувати.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.