Коли принцип недопустимості погіршення становища засудженого вважається порушеним

Принцип недопустимості погіршення становища засудженого (ч. 2 ст. 416 КПК) вважається порушеним у випадку, коли суд першої інстанції під час нового судового розгляду не звільнив особу від відбування покарання з випробуванням, тоді як у першому вироку цього суду, скасованому апеляційним судом не за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, обвинуваченому було призначено покарання із застосуванням ст. 75 КК. Такого висновку дійшла Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду при розгляді справи № 444/2200/15-к.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього виконання обов’язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував указаний вирок і призначив новий розгляд у суді першої інстанції. За новим вироком місцевого суду ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

За ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено в частині призначеного покарання. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок ККС ВС

ККС ВС змінив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду: на підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Верховний Суд зазначив, що тлумачення ч. 2 ст. 416 КПК вказує на те, що погіршення правового становища обвинуваченого під час нового судового розгляду можливе лише за наявності двох обов’язкових умов, а саме:

• якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника (умова щодо суб’єкта апеляційного оскарження, за скаргою якого було скасовано вирок);
• якщо вирок було скасовано у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання (умова щодо підстави скасування вироку).

Системний аналіз положень КПК у їх системному зв’язку із положеннями КК, які регламентують правові наслідки вчинення кримінальних правопорушень, свідчать про те, що до погіршення становища обвинуваченого може призводити не лише обрання більш суворого виду покарання чи більшого його розміру, а й застосування чи незастосування інших положень кримінального закону, які визначають правові наслідки, що настають у зв’язку з вчиненням злочину.

Зокрема, таким правовим наслідком є звільнення особи від призначеного їй покарання з випробуванням, за якого суд за наявності для цього підстав доходить висновку, що такий правовий наслідок вчиненого злочину, як відбування покарання, не є необхідним для того, щоб досягти виправлення особи.

Особі, котрій призначено захід примусу, що належить відбувати реально, перебуває у гіршому становищі, ніж особа, до якої було застосовано інститут умовного звільнення.

Тому відмова судом від звільнення від відбування покарання з випробуванням при новому розгляді справи порушує передбачений ч. 2 ст. 416 КПК принцип недопустимості погіршення становища засудженого.

ВС звертає увагу на те, що апеляційний суд скасував вирок місцевого суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції виключно з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 412 (судове рішення ухвалено незаконним складом суду) та з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК.

При цьому суд не розглядав доводів прокурора щодо необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, обмежившись формальною вказівкою, що при призначенні покарання суду першої інстанції необхідно керуватися вимогами ст. 65 КК. Таким чином, під час нового розгляду кримінального провадження як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, виходячи з вимог ч. 2 ст. 416 КПК, були позбавлені можливості погіршити становище обвинуваченого ОСОБА_1.

Наведене обґрунтування узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові ОП від 23.09.2019 (справа № 728/2724/16-к, провадження № 51-7543кмо18) та у постанові Першої судової палати ККС від 22.01.2019 (справа № 414/1217/14-к, провадження № 51-3753км18). Усупереч цьому та в порушення вимог ст. 416 КПК, суд першої інстанції під час нового розгляду визнав ОСОБА_1 винуватим за ч. 2 ст. 187 КК та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Зазначене порушення вимог ст. 416 КПК частково залишилося поза увагою апеляційного суду, оскільки вказаний вирок було змінено лише в частині призначеного покарання, шляхом застосування положень ст. 69 КК та не звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням у порядку ст. 75 КК. Висновок: незастосування судом першої інстанції під час повторного розгляду кримінального провадження раніше застосованих положень про звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, якщо вирок суду першої інстанції не був скасований за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, є порушенням вимог ч. 2 ст. 416 КПК у її взаємозв’язку зі ст. 421 КПК.

ККС скасував вказану ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що адвокат відсудив у держави компенсацію через бездіяльність органів досудового розслідування.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.