Чи потрібно повідомляти іноземного суб’єкта господарювання про кожне наступне судове засідання

Ані норми чинного процесуального законодавства України, ані приписи міжнародних договорів, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб’єкта господарювання про кожне наступне судове засідання у справі шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення документів нерезиденту України, та, у зв’язку з цим, зупинення щоразу провадження у справі, що, у свою чергу, призводить до порушення розумного строку розгляду справи. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/3980/16.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов’язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України; судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Водночас названою нормою встановлено право, а не обов’язок суду звертатися у разі необхідності, з урахуванням обставин конкретної справи та вимог закону, до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з судовим дорученням.

У п. 4 ч. 1 ст. 228 ГПК України передбачено, що суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у разі звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією, до якої Україна приєдналася 19.10.2000 відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» від 19.10.2000.

Відповідно до ст. 5 Конвенції Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави.

З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно.

Водночас ст. 10 Конвенції передбачено, що якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.

Відповідно до ст. 15 Конвенції, якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції і якщо відповідач не з’явився, то судове рішення не може бути винесене, поки не буде встановлено, що: a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Тобто положення Конвенції не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції зупинив провадження у даній справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 228 ГПК України, пославшись на необхідність вручення відповідачу документів (зокрема ухвали апеляційного суду від 12.02.2020) шляхом направлення судового доручення компетентному органу Кіпру (Permanent Secretary Ministry of Justice and Public Order 125 Athalassas Avenue 1461 NICOSIA).

Разом із тим, дійшовши висновку про неможливість розгляду даної справи до виконання доручення про вручення судових документів або повідомлення про неможливість такого вручення, суд залишив поза увагою, що ним вже вживались заходи відповідно до вимог ГПК України та Конвенції, пов’язані з повідомленням відповідача (нерезидента) про розгляд даної справи у суді апеляційної інстанції.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено, що Міністерством юстиції і суспільного порядку через Районний суд Нікосії в особі старшого судового пристава були передані судові документи у справі № 910/3980/16 відповідальній особі Компанії «Pora Trading Limited».

Наведеним підтверджується, що відповідач у даній справі обізнаний щодо розгляду у суді апеляційної інстанції справи № 910/3980/16 за його участі.

Посилання суду апеляційної інстанції на зміну складу суду під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не спростовує зазначених висновків Верховного Суду, з урахуванням, у тому числі, такого.

У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

Суд касаційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов’язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Раніше ми розповідали, чи є обов’язковою присутність перекладача при оголошенні рішення.

Також «Судово-юридична газета» писала, що ККС ВС зазначав, що учасники кримінального провадження та суд не мають права перебирати на себе обов’язки перекладача.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.