Мова, яку використовує особа, обов’язково складає частину її етнічної ідентичності, в той час, як вік є частиною ідентичності фізичної. На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у справі «Міле Новакович проти Хорватії» (заява № 73544/14), повідомляє інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».
Серб за національністю, Міле Новакович працював вчителем з 1971 року. У липні 1998 року він працював у середній школі в регіоні Дарда, який був реінтегрований в Хорватію.
У березні 1999 року за невикористання літературної хорватської мови під час викладання, як це передбачено відповідним національним законодавством, Новаковича було звільнено. Адміністрація школи не змогла перевести вчителя на іншу роботу, оскільки там не було посад для викладання сербською мовою. Також чоловік не міг пройти навчальні курси, оскільки від нього було неможливо очікувати вивчення хорватської мови з огляду на те, що йому було 55 років.
Спроби оскаржити рішення в національних судах не мали успіху. Тож Новакович звернувся до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на ст. 8 (право на повагу до приватного життя), ст. 14 (заборона дискримінації) і ст. 1 Протоколу № 12 (загальна заборона дискримінації) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, він скаржився на те, що його звільнення було свавільним і він зазнав дискримінацію за віком і його сербською етнічною приналежністю. Він стверджував, зокрема, що незнання пари слів хорватської мови під час його перевірки не повинне було призвести до такого радикального заходу як звільнення.
ЄСПЛ був переконаний у тому, що причини звільнення заявника – використання сербської мови в його щоденній роботі і передбачувана нездатність адаптувати свою мову викладання до вимог своєї посади через його вік – були в достатній мірі пов’язані з його приватним життям. Зокрема мова, яку використовує особа, обов’язково складає частину її етнічної ідентичності, в той час, як вік є частиною фізичної ідентичності особи.
Уряд наполягав, що звільнення заявника було необхідним для захисту права учнів на освіту хорватською мовою. ЄСПЛ не ставив під сумнів цю мету, але зазначив, що у справі вчителя ніколи не розглядалась жодна альтернатива звільненню, яка б дозволила заявнику узгодити своє викладання з чинним законодавством. Чиновники лише вирішили, що чоловіку необхідно заборонити викладати.
При цьому школа відхилила можливість додаткового навчання виключно на підставі віку вчителя та трудового стажу. Крім того, ні школа, ні будь-який із національних судів не надали пояснення того, чому вік заявника був непереборною перешкодою для коригування плану навчання для того, щоб він зміг викладати літературною хорватською мовою. З огляду на незаперечну близькість цих двох мов, а також той факт, що заявник мешкав і працював у Хорватії більшу частину свого професійного життя, було складно зрозуміти, чому не вивчався варіант забезпечення його додатковим курсом з вивчення мови.
Тож суд дійшов висновку, що звільнення заявника з роботи не відповідало нагальній суспільній потребі і не було пропорційним переслідуваній меті, порушуючи статтю 8 Конвенції.
Суд постановив, що Хорватія повинна виплатити Новаковичу 5 тис. євро відшкодування моральної шкоди.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.