В яких випадках постанова суду не підлягає розгляду за нововиявленими обставинами

Не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу місцевого суду про зупинення провадження у справі, як судове рішення суду апеляційної інстанції, що прийняте за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, якою не закінчено розгляд справи. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/5896/18.

Відповідно до частини 1 статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Перегляду у зв’язку з нововиявленими обставинами підлягають рішення суду першої інстанції, що набрало законної сили, а також рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими рішення місцевого суду було змінено або ухвалено нове рішення.

Тобто, за нововиявленими обставинами може бути переглянуто не будь-яку ухвалу господарського суду, а лише ухвалу, якою закінчено розгляд справи (схожий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 916/1422/15-г).

Ухвала про зупинення провадження у справі не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.

Колегія суддів врахувала, що Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 11.11.2020 у справі № 461/11703/15-ц, від 27.06.2019 у справі № 127/2-н-439/09, від 13.02.2020 у справі № 1711/712/12, від 06.03.2020 у справі № 1121/1717/12-ц сформульовано таку правову позицію:

«Ухвалами, якими закінчено розгляд справи та які можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення позовної заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа або відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення та закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду.

Разом із тим, інші ухвали судів не підлягають перегляду за нововиявленими обставинами, оскільки не відносяться до ухвал, якими закінчено розгляд справи.

Відповідно, не можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами і судові рішення судів апеляційної інстанції, ухвалені за результатами апеляційного перегляду ухвал судів першої інстанції, якими не закінчено розгляд справи».

У зв’язку з цим, касаційна інстанція відхилила недоречні твердження скаржника про те, що заявник не просив переглянути за нововиявленими обставинами ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2019 про зупинення провадження у справі № 904/5896/18 (якою не закінчено розгляд справи), а звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про перегляд постанови від 09.12.2019, якою було скасовано зазначену ухвалу про зупинення провадження у справі.

Таким чином, за змістом положень статей 320, 321 ГПК України не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу місцевого суду про зупинення провадження у справі, як судове рішення суду апеляційної інстанції, що прийняте за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, якою не закінчено розгляд справи.

З огляду на те, що у розумінні частини 1 статті 320 ГПК України за нововиявленими обставинами може бути переглянуто лише судове рішення, яким закінчено розгляд справи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі не відноситься до переліку судових рішень, передбачених цією статтею, оскільки приймається за наслідками вирішення процедурних питань під час вирішення спору по суті, тоді як наразі спір у цій справі не вирішено по суті заявлених позовних вимог.

Колегія суддів не взяла до уваги доводи скаржника про те, що оскаржувана ухвала спрямована на створення відповідачу обмежень у доступі до правосуддя, позаяк врахувала усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Зокрема, у справі «Желтяков проти України» (Заява № 4994/04) ЄСПЛ наголошує, що рішення щодо нового розгляду справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, переглядається у зв’язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження. Така процедура сама по собі не суперечить принципу юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (див. рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії», N 69529/01, п.п.27- 28, та рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» N 2, N 19960/04, п. 46). Однак, Суд повинен визначити, чи була така процедура застосована у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (пункти 27-34 рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії»).

У справі «Пелевін проти України» ЄСПЛ вказав, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (рішення у справі «Делкурт проти Бельгії», від 17.01.1970, пункт 25). Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства», від 28.05.1985, пункт 57, Серія А, №93, та рішення ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України»).

Колегія суддів також відхилила безпредметні посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції положень статей 75 ГПК України, оскільки такі аргументи зводяться передусім до заперечень щодо законності та обґрунтованості постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 у справі № 904/5896/18, яка (постанова) наразі не предметом касаційного оскарження.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у прийнятті до розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 у справі № 904/5896/18, прийнятої за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, яка (ухвала) не є в розумінні частини 1 статті 320 ГПК України судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи, що виключає можливість перегляду за нововиявленими обставинами зазначеної постанови.

Раніше ми розповідали, як розрахувати інфляційні втрати у зв’язку із несвоєчасною оплатою товару.

Також КГС ВС зазначив, що ініціювання провадження про банкрутство самим боржником свідчить про відсутність між ним та кредиторами спору про право.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.