Які наслідки помилкового тлумачення правової норми офіційним органом

Наслідки помилкового тлумачення правової норми офіційним органом не можуть покладатися на підприємство, що діяло з урахуванням такого тлумачення. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 808/1860/14.

До окружного адміністративного суду було подано позовну заяву про визнання протиправним та скасування рішення Запорізької міської виконавчої дирекції обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності в частині нарахування фінансових санкцій.

Постановою окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким позов задоволено повністю.

Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги роз’яснення Міністерства соціальної політики України про те, що «у випадках, якщо відсутні підстави для відмови у наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, визначені Законом України від 18.01.2001 № 2240 (далі - Закон № 2240), та у розрахунковому періоді застрахована особа не мала заробітку з поважних причин, що не зазначені у пункті 4 Порядку № 1266 (щорічна відпустка, відпустка без збереження заробітної плати, які надаються відповідно до Закону України «Про відпустки»), для обчислення середньої заробітної плати для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності може бути застосовано пункт 10 Порядку № 1266».

КАС ВС, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, зазначив таке: «Відповідно до обставин справи позивачем нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності особі, яка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами. Для розрахунку суми допомоги по тимчасовій непрацездатності позивач враховував розмір місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівникові на момент настання страхового випадку на підставі пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 (далі - Порядок № 1266). Крім цього, позивач здійснив розрахунок середньоденної заробітної плати працівникам, які працюють на підприємстві позивача як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом у вільний від основної роботи час, виходячи із загальної нарахованої заробітної плати в розрахунковому періоді (за основним місцем роботи та за сумісництвом) та кількості відпрацьованих робочих днів за основним місцем роботи. За результатами перевірки дотримання порядку використання та своєчасності і повноти повернення невикористаних коштів, проведеної обласним відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, встановлено порушення положень Закону № 2240 та Порядку № 1266. Відповідач прийняв рішення № 30 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Позивач з рішенням не погодився і звернувся до суду».

КАС ВС зауважив, що ключовим правовим питанням у справі є обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах.

Вирішуючи питання щодо обчислення середньої заробітної плати у разі надання відпустки без збереження заробітної плати Верховний Суд зазначив, що відповідно до роз’яснення Міністерства соціальної політики України від 25.02.2014 № 1837/0/14-14/18 у випадках, якщо відсутні підстави для відмови у наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, визначені Законом № 2240, та у розрахунковому періоді застрахована особа не мала заробітку з поважних причин, що не зазначені у пункт 4 Порядку № 1266 (щорічна відпустка, відпустка без збереження заробітної плати, які надаються відповідно до Закону України «Про відпустки»), для обчислення середньої заробітної плати для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності може бути застосовано пункт 10 Порядку № 1266.

З урахуванням такого підходу, перелік поважних причин, зазначених у пункті 4 Порядку № 1266, не є вичерпним, як помилково вважав відповідач та суд першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем обґрунтовано застосовано пункт 10 Порядку № 1266 і, відповідно, підстави для застосування до позивача фінансових санкцій відсутні. Крім цього, вирішуючи питання щодо врахування доходу за сумісництвом, КАС ВС зазначив, що працівники позивача є застрахованими особами та сплачують страхові внески із заробітної плати як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. Отже, соціальні внески сплачуються із загального доходу.

Обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням з тимчасової втрати непрацездатності позивачем було здійснено з урахуванням роз’яснень Міністерства праці та соціальної політики України, наданих у листі від 11.09.2006 № 912/020/153-06, згідно з якими, якщо сумісництво оформлено на одному підприємстві, то не потрібно робити окремі розрахунки для оплати лікарняного листка за різними місцями роботи.

Розрахунок середньоденної заробітної плати здійснюється виходячи із загальної нарахованої заробітної плати в розрахунковому періоді та кількості відпрацьованих у ньому робочих днів за основним місцем роботи. Незважаючи на те, що роз’яснення надано Міністерством у листі від 11.09.2006 № 912/020/153-06 до внесення змін до пункту 21 Порядку № 1266, КАС ВС звернув увагу, що зміни не стосувалися спірного питання. Відтак, підхід, запропонований у роз’ясненні у 2006 році, може бути використаний до вирішення спору. Тим більше згодом цю ж позицію було висловлено у роз’ясненні Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у листі за результатом розгляду звернення позивача. Відтак, позивач мав підстави вважати, що діє правомірно.

КАС ВС підкреслив, що, звісно, не застосовує зазначені листи-роз’яснення як нормативно-правові акти, але враховує їх як свідчення певного підходу відповідних органів до вирішення питань, що є спірними у справі. Зважаючи на те, що ці листи є офіційними та були оприлюднені, підприємства мали підстави застосовувати їх з переконанням, що діючи відповідно до роз’яснень, вони діють правомірно.

Це випливає з принципу «належного врядування» та презумпції правомірності рішень та дій суб’єктів владних повноважень. За таких обставин можливість іншого тлумачення, зокрема такого, що його пропонує відповідач, не може бути підставою для притягнення підприємства, що діяло відповідно до офіційних роз’яснень, до юридичної відповідальності. Навіть у випадку, якщо роз’яснення згодом виявилося помилковим.

З огляду на викладене позивачем обґрунтовано розраховано розмір виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності на підставі листків непрацездатності працівникам, які працюють за суміщенням посад на одному підприємстві, виходячи із загальної нарахованої заробітної плати в розрахунковому періоді та кількості відпрацьованих у ньому робочих днів за основним місцем роботи та сплачених страхових внесків за період роботи. З урахуванням наведеного, Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позову та наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення № 30 від 28.01.2014 в частині нарахування фінансових санкцій.

Раніше ВС висловився щодо відповідальності за ненарахування індексації заробітної плати.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.