Коли застосовується процедура податкового компромісу: висновок КАС ВС

Закон не передбачає наявності прямої вказівки на податкове повідомлення-рішення на будь-якій зі стадій погодження процедури податкового компромісу, якщо процедура податкового компромісу застосована не до податкового повідомлення-рішення як такого, а саме до податкового зобов’язання. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ТОВ на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/670/15 за позовом ТОВ до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення.

Суди неодноразово розглядали відповідну справу. За результатами нового апеляційного розгляду справи Шостий апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність факту досягнення згоди з контролюючим органом за спірними сумами донарахувань у межах процедури податкового компромісу та безтоварності господарських операцій.

Верховний Суд зазначив таке: «У випадку, коли процедура податкового компромісу застосована не до податкового повідомлення-рішення як такого, а саме до податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначеного у відповідному податковому повідомленні-рішенні, то наявність прямої вказівки на таке податкове повідомлення-рішення на будь-якій зі стадій погодження процедури податкового компромісу не випливає зі змісту жодної з норм закону, що його регулює.

Оскільки сфера застосування процедури податкового компромісу поширюється і на ті податкові зобов'язання, що були предметом судового оскарження (та визнавалися неузгодженими на підставі абзацу четвертого статті 59.18 Податкового кодексу України), процесуальним наслідком досягнення податкового компромісу в межах судового розгляду справи законодавець визначив закриття провадження з підстав, визначених сукупністю приписів пункту 11-2 Розділу VII «Прикінцевих та перехідних положень» і пункту 3 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та застосування судом апеляційної інстанції під час першого апеляційного перегляду справи, які, зокрема, імперативно визначали, що досягнення податкового компромісу є підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу з, відповідно, закриттям провадження у справі.

Таке правозастосування узгоджується з приписами абзацу другого пункту 8 підрозділу 9-2 розділу ХХ Податкового кодексу України. Протилежне правотлумачення призведе до порушення означених приписів закону й уможливить ситуацію, за якої орган державної влади, який низкою послідовних системних дій у межах наданих йому законом повноважень та у визначений законом спосіб і в порядку визнає, узгоджує й офіційно підтверджує право позивача на податковий компроміс, а потім, після виконання платником усіх дій та сплати сум, що складають зміст (алгоритм) такого компромісу, відмовляється від визнання наслідків власних дій та рішень, що є прямим порушенням основоположних принципів верховенства права та належного урядування».

Таким чином, відповідач усупереч нормам частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірності своїх дій за вказаним епізодом, а висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав до закриття провадження у відповідній частині обґрунтовані неправильним розумінням і тлумаченням приписів закону. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову суду апеляційної інстанції, ухвалив нове рішення, яким задовольнив адміністративний позов в означеній частині.

Раніше ми розповідали, які правові наслідки породжують включення в перелік ризикових платників податків.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.