Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання і реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють подальше вчинення банком дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет застави. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/11051/19.
Так, частиною першою статті 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов’язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно зі встановленим пріоритетом.
Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження (стаття 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов’язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання.
Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (стаття 27 зазначеного Закону). Тобто для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Наведені вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача. Якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов’язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов’язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача.
До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов’язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.
Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пов’язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов’язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу й установлює відповідний строк для такого виконання — протягом 30 днів — та пов’язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання та реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють подальше вчинення банком дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет застави.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали цієї справи не містять доказів того, що заставодержатель (третя особа у справі) дотримався зазначених імперативних вимог Закону України та умов договору застави, які згідно з положеннями статті 629 ЦК України є обов’язковими для виконання сторонами.
З огляду на викладене КГС ВС погодився з висновком суду апеляційної інстанції про помилковість висновку місцевого господарського суду про те, що позивач набув прав кредитора стосовно відповідача у зв’язку з погашенням ним заборгованості за кредитними договорами за рахунок застави, оскільки дії зі списання коштів з рахунку позивача вчинені банком як заставодержателем, з порушенням вищезазначених вимог законодавства та умов договору застави.
Раніше ми розповідали, як розрахувати інфляційні втрати у зв’язку із несвоєчасною оплатою товару.
Також КГС ВС зазначив, що ініціювання провадження про банкрутство самим боржником свідчить про відсутність між ним та кредиторами спору про право.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.