Повернення земельної ділянки – спір майнового чи немайнового характеру: відповідь надав Верховний Суд

Судовий збір із позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна може визначатися з урахуванням вартості спірного майна, лише у позадоговірних зобов’язаннях. Такого висновку дійшла Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/105/20.

Як вбачається із матеріалів справи, у даному випадку спірним є питання визначення заявлених прокурором позовних вимог про повернення земельної ділянки як майнового, чи немайнового характеру.

При зверненні з позовом прокурор стверджував про немайновий характер спірних правовідносин та сплатив судовий збір у розмірі, встановленому для спорів немайнового характеру.

Натомість, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про те, що прокурор заявив вимогу майнового характеру, і відтак, не сплативши судовий збір у встановленому розмірі, не усунув недоліки позовної заяви, що стало підставою для її повернення згідно з ч. 4 ст. 174 ГПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовні вимоги про повернення земельної ділянки є майновою вимогою. Відповідно до п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; пунктом 2 ч. 1 ст. 163 ГПК України передбачено, що ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - визначається вартістю майна.

Враховуючи нормативну грошову оцінку земельної ділянки, прокуратура мала сплатити 4 685,31 грн судового збору. 

Передаючи справу на розгляд об’єднаної палати Касаційного господарського суду, вважаючи за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі № 915/742/17 щодо немайнового характеру вимог прокурора про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна, відповідна колегія суддів зазначила, що позовна вимога прокурора про зобов’язання повернути земельну ділянку у цьому спорі має майновий характер, оскільки є вимогою про захист права, об’єктом якого є земельна ділянка, тобто благо, що підлягає грошовій оцінці, тому судовий збір повинен визначатися з урахуванням вартості спірної земельної ділянки.

Однак, Верховний Суд у складі суддів Об’єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №915/742/17, з огляду на наступне.

Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначаються ст. 162 ГПК України.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

За ч. 1 ст. 163 ГПК України ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об’єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.

Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов’язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Водночас, у п. 57 зазначеної вище постанови Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок, згідно з яким до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об’єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці.

Як вбачається з матеріалів справи, яка розглядається, правовідносини ТОВ та міської ради були врегульовані договором оренди земельної ділянки.

Предметом позову у даній справі є вимога прокуратури про повернення орендарем - земельної ділянки.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, право власності міської ради на земельну ділянку, яка була предметом договору оренди, не оспорюється, і даний спір не пов’язаний з підтвердженням права на земельну ділянку.

Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилася з наведеними доводами прокурора щодо немайнового характеру позовної вимоги про повернення земельної ділянки, оскільки у даному випадку мають місце правовідносини сторін, які врегульовані договором оренди, строк дії якого закінчився, а судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна визначається з урахуванням вартості спірного майна, лише у позадоговірних зобов’язаннях.

Відтак, враховуючи викладене та з огляду на зміст спірних правовідносин, Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що позовна вимога прокурора про зобов’язання повернути земельну ділянку у даному випадку має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов’язку в натурі (повернення належної орендодавцеві земельної ділянки), об’єктом вимоги є дія зобов’язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна.

Дійшовши висновку про те, що вимога прокурора про зобов’язання повернути земельну ділянку є вимогою немайнового характеру, об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №915/742/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду у грудні 2019 року, тому сума судового збору справляється у розмірі з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», з 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1 921,00 грн.

Відтак, виходячи з положень наведених норм Закону України "Про судовий збір", за подання позову у даній справі про зобов’язання повернути земельну ділянку до сплати підлягає судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

При вирішенні спірного питання суди першої та апеляційної інстанцій наведеного вище не врахували, неправильно застосували п. 2 ч. 1 ст. 163 ГПК України, ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а тому їх висновки щодо не подання прокурором доказів сплати судового збору в установленому законом розмірі, та наявності підстав для повернення позовної заяви відповідно до ч. 4 ст. 174 ГПК України, не можна визнати законними та обґрунтованими.

Раніше ми розповідали, з якого моменту набирає чинності договір оренди землі: судова практика.

Також «Судово-юридична газета» писала, коли у платника виникає обов’язок зі сплати податку за земельну ділянку: позиція ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.