За відсутності рішення власника (держави Україна в особі Кабінету Міністрів України) нерухомого майна про зміну правового режиму державного майна, свідоцтво про право власності видане товариству на це майно, оформлене на підставі рішення сільської/селищної/міської ради, є недійсним. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 912/1672/18.
Частиною другою статті 325 ЦК України передбачено, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Згідно з частиною третьою статті 86 ГК України забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.
Отже, внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу, забороняється. За змістом статей 4, 5 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» та статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» повноваження щодо управління об’єктами державної власності здійснює Кабінет Міністрів України. Оскільки власником майнового комплексу, є держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, то виконавчий комітет Злинської сільської ради не міг здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права державної власності.
Як установили суди, рішення власника про зміну правового режиму майна ДП з державної власності у приватну відсутнє, спірний майновий комплекс приватизації не підлягає, його також не може бути корпоратизовано.
КГС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення виконавчого комітету міської ради прийнято поза межами компетенції, за відсутності рішення власника (держави Україна) про зміну правового режиму державного майна і не відповідає чинному законодавству. Оспорюване свідоцтво про право власності на нерухоме майно на підставі незаконного рішення, є недійсним.
Щодо застосування строку позовної давності у цій справі, КГС ВС звернув увагу на таке. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об’єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Тобто підставами для відмови в позові у зв’язку з пропуском позивачем позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обізнаності Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності узгоджуються з висновками судової практики ВС, а відтак КГС ВС не вбачає порушення приписів статей 261, 267 ГПК України.
Раніше КГС ВС висловився щодо ставки судового збору.
Також КГС ВС зробив важливий висновок щодо продовження договору оренди нерухомого майна.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.