ЄСПЛ вказав на важливі аспекти у питанні тривалості кримінального провадження

ЄСПЛ розглянув справу MELNIKOV v. Ukraine (№ 66753/11) щодо кримінального провадження, порушеного проти заявника у зв’язку із вчиненням злочину організованою групою осіб.

Заявник у справі, В. М., відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі. У червні 2002 року його було затримано за підозрою у викраденні людей з метою викупу та вчиненні низки інших злочинів. Водночас розгляд частини пред’явлених обвинувачень заявникові відбувався в рамках окремого кримінального провадження.

У травні 2010 року суд першої інстанції визнав заявника винним, крім іншого, за вчинення вбивства двох осіб із корисливих мотивів та викрадення людей і призначив покарання у виді 15 років позбавлення волі. Вирок суду у квітні 2011 року залишено без змін. Згодом, у січні 2012 року, заявника також було визнано винним у межах іншого кримінального провадження у вчиненні бандитизму, в одинадцяти епізодах вбивства з корисливих мотивів та в низці епізодів викрадення людей з метою викупу, вимагання, грабежу, крадіжки, у самовільному присвоєнні владних повноважень правоохоронних органів та в незаконному володінні зброєю. Цим вироком заявникові було призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Суди зарахували майже 8 років досудового тримання заявника під вартою в строк відбуття заявником покарання у вигляді довічного позбавлення волі та відмовились зарахувати цей період у 15-річний строк позбавлення волі, незважаючи на його касаційну скаргу щодо цього. Посилаючись, зокрема, на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник стверджував, що тривалість кримінального провадження, порушеного проти нього, була необґрунтованою. Крім цього, заявник вказав на порушення своїх прав за статтею 7 Конвенції у зв’язку із відмовою національних судів зарахувати строк його досудового тримання під вартою у строк відбуття ним покарання у вигляді 15 років позбавлення волі.

Стаття 7 Конвенції не обмежується забороною ретроспективного застосування кримінального законодавства на шкоду обвинуваченому. У більш загальному сенсі вона також втілює принцип, що лише закон може визначати злочин і передбачати за нього покарання (nullum crimen, nulla poena sine lege). Забороняючи, зокрема, поширення сфери існуючих злочинів на дії, які раніше не були кримінальними злочинами, стаття також встановлює принцип, що кримінальне законодавство не має широко тлумачитися на шкоду обвинуваченому, наприклад за аналогією (див. справу Del Río Prada, процит. вище, пункт 78) (пункт 49 рішення).

З цього випливає, що правопорушення та відповідні покарання мають бути чітко визначені законом (див., серед іншого, Rohlena v. the Czech Republic [ВП], заява № 59552/08, пункт 50, ЄСПЛ 2015). Термін «закон» передбачає якісні вимоги, включаючи вимоги щодо доступності та передбачуваності. Ці якісні вимоги повинні бути дотримані як щодо визначення правопорушення, так і щодо покарання, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення.

Усталена практика Суду відмежовує захід, який по суті є «покаранням», та захід, що стосується «виконання» або «приведення до виконання» «покарання». Стаття 7 Конвенції застосовується лише щодо першого (див. справу Del Río Prada, пункт 83) (пункт 51 рішення). 

ЄСПЛ підкреслив, що заявник не заперечував ні відповідності цих покарань кримінальному закону, ні доступності або передбачуваності застосованих норм матеріального права. Суть його скарги полягала в тому, що національні суди, відмовившись зарахувати строк його досудового тримання під вартою (майже 8 років) до 15 річного строку позбавлення волі, зарахували цей період до строку довічного позбавлення волі, фактично змінили призначене вироком від 21 травня 2010 року покарання не на його користь (пункт 53 рішення).

У тій частині, що стосується заявника, якого можна зрозуміти так, що національне законодавство широко тлумачилось на його шкоду, варто зазначити, що його скарга не стосувалася тлумачення та застосування матеріального кримінального права як такого, а обмежувалася твердженням про неправильне застосування норм кримінального процесуального права у частині обчислення строку позбавлення волі (пункт 54 рішення).

Беручи до уваги, що різниця між обсягом покарання та способом його реалізації може бути часом неочевидною і залежати від особливостей національної правової системи, ЄСПЛ не виключає, що те, яким чином застосовуються процесуальні норми, мова про які йде в цій справі, за різних обставин можуть призвести до встановлення більш суворого покарання, ніж те, що передбачене законом.

Однак з огляду на зовнішні дані та оцінюючи реальну ситуацію, на яку скаржиться заявник у цій справі, ЄСПЛ не встановив жодних ознак порушення прав заявника відповідно до статті 7 Конвенції (пункт 55 рішення).

Що стосується аргументу заявника, що з ним поводилися інакше, ніж з іншими співвідповідачами, ЄСПЛ зазначив, що, по-перше, це твердження не є чітким та обґрунтованим.

Суд узяв до уваги те, що, на відміну від заявника, двоє інших обвинувачених, строк досудового тримання під вартою яких було враховано до загального строку відбуття покарання згідно з вироком від 21 травня 2010 року, не були додатково засуджені вироком від 25 січня 2012 року і що заявник не пояснив, чому він вважав, що був в аналогічній ситуації, незважаючи на таку різницю.

По-друге, на думку ЄСПЛ, цей аргумент не має великого значення щодо законності покарання заявника у розумінні статті 7 Конвенції.

З тієї ж причини ЄСПЛ визнав невідповідним аргумент заявника, який виглядає заплутаним та необґрунтованим – про те, що його шанси на помилування президентом будуть зруйновані внаслідок обрання такого підходу національних судів до обчислення його 15-річного строку позбавлення волі.

На думку ЄСПЛ, у цій справі заявник переконливо не продемонстрував, що підхід національних судів до обчислення строку покарання у виді 15 років позбавлення волі у справі № 49-1205 призвів до посилення суворості покарання або фактично вплинув на його ситуацію. Тому ЄСПЛ визнав, що заявник не обґрунтував своєї скарги, та відхилив її відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовану.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про позицію ЄСПЛ про те, чи є незарахування 8 років у СІЗО до терміну покарання порушенням права засудженого до довічного ув’язнення.

Додамо, ЄСПЛ вказав, коли два покарання за одну протиправну поведінку не порушують Конвенції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.