Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Про це зазначила колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (154/3443/18).
Обставини справи
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04 вересня 2015 року він позичив відповідачу гроші в сумі 23 000,00 доларів США. Відповідач зобов`язався повернути позику до 31 грудня 2015 року, що підтверджується розпискою.
Разом з тим, відповідач не виконав взятого на себе зобов`язання та у зазначений термін грошей не повернув.
Позивач вказує, що загальна сума заборгованості за договором позики становить 23 000,00 доларів США. Оскільки відповідач прострочив виконання зобов`язання, тому відповідно до частини другої статті 625 ЦК України він має також сплатити три проценти річних від простроченої суми.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь основну суму боргу у розмірі 23 000,00 доларів США та 3 % річних за прострочення виконання основного зобов`язання в сумі 2 051,00 доларів США.
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 грудня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 основну суму боргу за договором позики від 04 вересня 2015 року в розмірі 23 000,00 доларів США та три проценти річних від простроченої суми основного боргу в розмірі 2 051,00 доларів США.
Постановою Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Володимир-Волинського міського суду від 16 грудня 2019 року - без змін.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_1 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного написання якої та отримання спірної суми коштів не заперечував, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.
Доводи відповідача про погашенням ним боргу за вказаним договором займу не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.
Згідно з частиною першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
При цьому суди встановили, що докази, які надані ОСОБА_2 на підтвердження часткового виконання ним зобов`язань перед ОСОБА_1 , зважаючи на наявність інших боргових зобов`язань відповідача перед позивачем, не свідчать про повернення боргу саме за вказаним договором позики.
Зокрема, грошові перекази 23 липня 2015 року та 23 серпня 2015 року в сумі 15 170,00 грн та 16 208,00 грн відповідно ОСОБА_2 здійснив ще до укладення договору позики від 04 вересня 2015 року.
У квитанціях щодо інших платежів не зазначено призначення таких платежів.
Судами також встановлено, що належні та допустимі докази часткового повернення боргу батьками відповідача, про що стверджував останній, відсутні.
Зокрема, встановлено, що довіреність, видана ОСОБА_3 , підтверджує лише обставину уповноваження ОСОБА_1 на відчуження належного їй автомобіля «Фольцваген Кадді», державний номерний знак НОМЕР_1 , і не містить жодної інформації щодо погашення заборгованості за договором позики від 04 вересня 2015 року.
Ураховуючи викладене, доводи касаційної скарги про часткове виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики від 04 вересня 2015 року є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
При цьому слід приймати до уваги, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено положеннями ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, чи може приватний виконавець накласти арешт на право оренди майна боржника-орендаря.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.