КГС ВС зробив важливий висновок у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривнях стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях. У разі пред’явлення до позичальника вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом припиняється. За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання. Не можна нараховувати інфляційні втрати на суму простроченого грошового зобов’язання, визначеного в іноземній валюті. Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду № 916/4693/15.

Так, відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. При цьому згідно з висновками ВП ВС, викладеними у пункті 53 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 з подібними правовідносинами щодо застосування абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України, положення зазначеної норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

ОП КГС ВС зазначила, що пред’явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини другої статті 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав.

Кредитор втрачає право нараховувати проценти після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов’язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов’язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов’язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватися одночасно. Тому за період до прострочення підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення стягуються річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.

Отже, у спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. Однак висновки судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення щодо процентів за користування кредитом не відповідають зазначеним висновкам ВС.

Крім того, ОП КГС ВС зауважила, що положення частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Отже, можливість нарахування інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов’язання (у цьому випадку — на суму заборгованості за кредитом), визначеного в іноземній валюті, виключається.

Раніше КГС ВС зазначив, що чинне цивільне законодавство не передбачає, в якій формі та якими саме діями має підтверджуватися факт відмови покупця від прийняття та оплати товару.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.