Неправильна оцінка доказів судами першої та апеляційної інстанцій є підставою для скасування судових рішень

У четвер, 29 жовтня, суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Світлана Яковлєва провела вебінар «Окремі питання застосування кримінального процесуального законодавства під час розгляду кримінальних проваджень у суді. Оцінка доказів», передає офіційний сайт ВС.

За словами судді ККС ВС, тема заходу є актуальною для правників. «Адже, як свідчить судова практика, неправильна оцінка доказів судами першої та апеляційної інстанцій є підставою для скасування судових рішень. Крім того, більшість касаційних скарг, які надходять на розгляд до ККС ВС, тією чи іншою мірою стосуються неправильної оцінки доказів», – зауважила доповідачка.

Світлана Яковлєва додала, що зазначена тема – широка, і представити позицію ККС ВС стосовно оцінки всіх доказів, які можуть бути досліджені під час судового розгляду, неможливо в межах одного вебінару. Тому спікерка висвітлила ті питання, які найчастіше стають підставами для скасування судових рішень.

Суддя ККС ВС розповіла про правила оцінки доказів: жоден доказ не має наперед встановленої сили для суду; суди мають оцінювати докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв’язку; всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.

«У касаційних скаргах, які надходять до ККС ВС, досить часто ставиться питання про необхідність дослідження касаційним судом доказів у зв’язку з їх неправильною оцінкою та про визнання цих доказів недопустимими або неналежними. Однак межі перегляду судом касаційної інстанції судових рішень чітко визначені нормами КПК України. Суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази та надавати їм оцінку, він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин», – розповіла Світлана Яковлєва.

Вона зазначила, що останньою інстанцією, яка може безпосередньо дослідити докази та надати їм оцінку, є апеляційний суд. Водночас і апеляційний суд має певні межі перегляду судових рішень. Тобто не всі клопотання про дослідження доказів, які надходять до апеляційного суду, мають бути задоволені. Згідно із КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

«Відповідно до практики ККС ВС, якщо апеляційний суд надає доказам іншу оцінку, відмінну від оцінки суду першої інстанції, то він, безумовно, має дослідити ці докази. Якщо апеляційний суд цього не зробив, то це стає підставою для скасування його рішення касаційним судом», – наголосила суддя.

В основу судового рішення можуть бути покладені лише належні докази (ст. 85 КПК України) та допустимі (ст. 86 КПК України). Як правило, проблем із визнанням належності доказу не виникає. «Що стосується допустимості доказів, то, вирішуючи це питання, суди можуть припускатися помилок. Часто суд, дослідивши докази, не визнає їх недопустимими, хоча мав би це зробити», – сказала доповідачка.

Стаття 87 КПК України містить перелік доказів, які можуть бути визнані недопустимими внаслідок істотного порушення прав і свобод людини. «Наголошую, що положення ст. 87 КПК України можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у разі істотного порушення прав і свобод людини. Тому якщо суд визнає доказ недопустимим на підставі цієї статті, то він повинен обґрунтувати, чому вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб обумовити недопустимість доказу. Та й загалом, коли суд визнає доказ допустимим чи недопустимим, він має чітко обґрунтовувати свою позицію в рішенні», – акцентувала Світлана Яковлєва.

Вона звернула увагу на те, що, відповідно до доктрини «плодів отруйного дерева», при визнанні недопустимими похідних доказів суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий із порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим.

Суддя проаналізувала такі види істотних порушень прав людини, передбачені ст. 87 КПК України:

здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (проникнення до житла чи іншого володіння особи, огляд, обшук);

отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

порушення права особи на захист.

Спікерка також розповіла учасникам вебінару про висновки ККС ВС, які стосуються питань щодо недопустимості доказів, отриманих внаслідок зазначених порушень. Детальніше ознайомитися з цією практикою ККС ВС можна в презентації Світлани Яковлєвої.

Також «Судово-юридична газета» писала про практику ВС щодо проникнення як кваліфікуючої ознаки пограбування.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.