Припинення трудового договору: ВП ВС вирішила питання про юрисдикцію суду

Позивач працював за контрактом на посаді директора державного підприємства. За порушення умов цього договору Міністерство звільнило позивача із займаної посади під час його тимчасової непрацездатності. Він звернувся до суду з вимогами визнати незаконним і скасувати наказ про своє звільнення, поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що на позивача, з яким трудовий договір припинений із підстав, передбачених у контракті, не поширюється гарантія неможливості звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності. Не погодившись із рішенням апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду мала вирішити дві проблеми: за правилами якого судочинства розглядати такий спір та чи можливо припинити трудовий договір з підстав, передбачених контрактом, під час тимчасової непрацездатності працівника.

Розглянувши питання щодо юрисдикційної належності спору, Велика Палата ВС зазначила, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень), належать до юрисдикції господарського суду за п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України.

Оскільки у цій справі позивач був звільнений з посади директора за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а не за п. 5 ч. 1 ст. 41 цього кодексу, Велика Палата ВС вирішила, що спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Розглянувши питання щодо можливості припинення трудового договору з підстав, передбачених контрактом, під час тимчасової непрацездатності працівника, Велика Палата ВС вирішила відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12. Відповідно до цих висновків, припис ч. 3 ст. 40 КЗпП України (не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці) поширюється на випадки звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тоді як припинення трудового договору з працівником із підстав, передбачених контрактом (за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), не є звільненням з такої ініціативи, тому на працівника, звільненого за вказаною підставою, не поширюється гарантія, передбачена ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, Велика Палата ВС відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі ВС, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц, згідно з яким, оскільки позивач був звільнений за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у період його тимчасової непрацездатності, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про поновлення позивача на роботі.

Велика Палата ВС вказала на те, що гарантія ч. 3 ст. 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. А в разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності чи відпустки.

Зважаючи на те, що апеляційний суд встановив факти порушення позивачем умов контракту, Велика Палата ВС зробила висновок про відсутність підстав для поновлення позивача на займаній посаді.

З огляду на викладене вимоги касаційної скарги позивача були задоволені частково: рішення судів попередніх інстанцій скасовані й ухвалено нове, яким змінено дату звільнення позивача, а в іншій частині позову відмовлено.

Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) можна ознайомитися за посиланням.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВП ВС нагадала про належні способи захисту прав при розірванні договору.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.