Спростування недостовірної інформації та справа Президента: огляд рішень ВС

Верховний Суд оприлюднив щотижневий огляд рішень за період із 5 до 9 жовтня 2020 року.

6 жовтня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув справу за позовом Служби безпеки України до Національного антикорупційного бюро України про спростування недостовірної інформації такого змісту: «...одна із цих операцій стосувалася фіксації «кришування» грального бізнесу і до цього грального бізнесу також були причетні керівники, окремі керівники Служби безпеки України...».

Суди попередніх інстанцій частково задовольнили заявлені СБУ вимоги та зобов’язали НАБУ спростувати вказану недостовірну інформацію.

НАБУ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказало на те, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові ВП ВС від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18.

Колегія суддів КГС ВС закрила провадження у справі з огляду на те, що доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом відповідних висновків Верховного Суду не були підтверджені.

(Ухвала КГС ВС від 6 жовтня 2020 року у справі № 910/1346/19).

7 жовтня  Велика Палата ВС розглянула справу, у якій позивач просив визнати протиправним спілкування Президента України на форумі інтернет-діячів iForum-2019 недержавною мовою та зобов’язати його утриматися від спілкування недержавною мовою на всій території України при здійсненні повноважень.

Велика Палата ВС закрила провадження у справі, оскільки заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Разом із тим Суд зауважив, що під час виконання службових обов’язків Президент України зобов’язаний спілкуватися державною мовою. Водночас за дії, вчинені в межах політичної діяльності, а не під час виконання передбачених Конституцією повноважень, Президент несе політичну, а не юридичну відповідальність.

(Постанова ВП ВС від 7 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19).

Того ж дня Касаційний цивільний суд у складі ВС розглянув справу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Позивач уважав договір фіктивним, оскільки відповідач продав квартиру синові своєї дружини від попереднього шлюбу після того, як суд зобов’язав його повернути борг.

Він указав, що цивільно-правовий договір (у тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу.

КЦС ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та направив справу на новий апеляційний розгляд, вказавши, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Для визнання договору фраудаторним слід з’ясувати, зокрема, такі обставини: момент укладення договору; статус контрагента, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, афілійована юридична особа); ціну (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати.

(Постанова КЦС ВС від 7 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18).

Також 7 жовтня КГС ВС розглянув справу про припинення правовідносин шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

КГС ВС скасував постанову апеляційної інстанції  та залишив у силі рішення першої інстанції про задоволення позову ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» до ПАТ «Енергобанк» щодо визнання припиненими зобов’язань з огляду на таке.

Встановивши існування сукупності умов, за наявності яких можливо здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог на підставі п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній з 12 серпня 2015 року). При цьому КГС ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково застосував ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

(Постанова КГС ВС від 7 жовтня 2020 року у справі № 910/11681/19).

8 жовтня КГС ВС розглянув справу за позовом Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міськради до Національного банку України про стягнення суми, що отримана Нацбанком із держбюджету як компенсація виплаченого середнього заробітку працівникам, призваним 2014 року на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Господарський суд ухвалою закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Постановою апеляційного господарського суду цю ухвалу скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду першої інстанції.

Колегія суддів КГС ВС погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для закриття провадження у справі, оскільки в цій справі позивач не виконує щодо відповідача публічно-владних управлінських функцій, що виключає виникнення між сторонами публічно-правових відносин. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

(Постанова КГС ВС від 8 жовтня 2020 року у справі № 910/9176/19).

9 жовтня Касаційний адміністративний суд у складі ВС розглянув справу, у якій політична партія оскаржила постанову Центральної виборчої комісії про відмову в реєстрації кандидата у народні депутати, висунутого партією (позивачем), в одномандатному виборчому окрузі № 208 на проміжних виборах народного депутата України 25 жовтня 2020 року, через порушення порядку внесення грошової застави.

У спірних правовідносинах грошову заставу за кандидата в народні депутати було внесено шляхом перерахування банком за дорученням голови партії коштів, які він вніс готівкою в касу банку.

Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, КАС ВС вказав, що обраний позивачем спосіб унесення застави не відповідає вимогам ч. 2 ст. 56 Закону України «Про вибори народних депутатів України» та п. 6 Роз’яснень щодо застосування деяких положень цього під час реєстрації кандидатів у народні депутати України на проміжних виборах народних депутатів України, затверджених постановою ЦВК від 16 січня 2020 року № 3.

У зв’язку із цим КАС ВС погодився з  висновками суду першої інстанції про те, що квитанція банку не підтверджує внесення застави за особу саме політичною партією, що висунула її кандидатом у народні депутати України.

(Постанова КАС ВС від 9 жовтня 2020 року у справі № 855/63/20).

Також «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловися щодо правил виключної підсудності відносно нерухомого майна.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.