На позичальника не може бути покладено обов’язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись: КЦС ВС

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 127/27751/16-ц.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладанням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Матеріалами справи узгоджується, що при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення правочину ОСОБА_1 не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконувала його умови. При цьому, позичальнику було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку погашення кредиту та умов кредитування в іноземній валюті, на підтвердження чого свідчить оспорюваний договір.

«Посилання позивача на несправедливі умови кредитного договору та їх невідповідності принципу добросовісності, що є наслідком погіршення становища споживача, спростовуються змістом кредитного договору та не узгоджуються з матеріалами справи», - зазначає Верховний Суд.

Умови кредитного договору були доведені позичальнику у письмовому вигляді та містяться у тексті самого договорі кредиту, позичальник з такими умовами була ознайомлена та погодилася з ними, про що свідчить її підпис та подальше виконання його умов.

«ОСОБА_1 не спростовує, що нею спірний кредитний договір було підписано, а та обставина, що вона не вивчала надані банком документи та умови підписаного нею договору, не звільняє її від відповідальності за укладеним правочином та не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним.

Позичальником не доведено введення її в оману банком щодо умов кредитування,  що є її процесуальним обов’язком.

Установивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов; ОСОБА_1  на момент укладання договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконувала їх; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит був виданий, а також права та обов’язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов’язань, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору та похідного від нього зобов'язання - договору іпотеки», - звертає увагу ВС.

У той же час, встановивши відсутність підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в цілому, суд не врахував недійсність положення щодо сплати комісії, яке міститься у пункті 1.3.5.

Так, у пункті 1.3.5 передбачена сплата позичальником комісії за надання кредиту у розмірі, еквівалентному сумі 20,00 дол. США за курсом Національного банку України станом на дату видачі першого траншу за договором.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не  зобов’язаний  сплачувати кредитодавцеві будь-які збори,  відсотки або інші вартісні елементи кредиту,  що  не  були зазначені у договорі.

Відповідно до частин п'ятої, восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 1.3.5 щодо сплати позичальником на користь банку комісії за надання кредиту знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, а аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині колегія суддів визнає прийнятними.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов’язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено законом.

Раніше ВС визначив, що є достатнім аргументом для підтвердження бездіяльності компетентного органу, щоб прокурор звернувся до суду.

Також ми розповідали, як особі відшкодувати моральну шкоду, заподіяну органом влади.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.