Чи допустимий наклеп заради обгрунтування необхідності прийняття закону: рішення ЄСПЛ

Твердження заявника, за допомогою яких вона називала поєднання роботи політичного діяча як адвоката і як члена парламенту прикладом корупції, було суб’єктивною оцінкою та констатацією фактів. Про це повідомляє інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Чи є у такому разі висловлювання наклепом – Європейський суд з прав людини розбирався у справі «Маковей проти Румунії» (заява № 53028/14).

У вересні 2009 року дві газети опублікували коментарі Моніки Луїзи Маковей (колишнього міністра юстиції і члена Європарламенту), про двох інших політиків. У коментарях ішлося про те, що ті, працюючи адвокатами, підписували угоди на мільйони євро з державними компаніями з їх виборчих округів. Такі дії Маковей назвала типовим актом корупції за допомогою політичного впливу. В одній із статей вона також прокоментувала, що не можна працювати адвокатом і в той же час бути членом парламенту, і для цього необхідно прийняти закон.

В жовтні того ж року один з політиків відкрив загальне адміністративно-деліктне провадження стверджуючи, що зауваження Маковей дискредитували його в очах громадськості та його професійних і політичних партнерів.

Суд першої інстанції позов про наклеп відхилив, виявивши, що жінка здійснювала своє право на свободу вираження поглядів. Але апеляційний суд скасував таке рішення та  зобов’язав Маковей виплатити відшкодування збитків у розмірі близько 2300 євро та опублікувати рішення в загальнонаціональних газетах за власні кошти. Касаційна інстанція залишила в силі таке рішення, пославшись на те, що Маковей повідомила неправду, коли звинуватила іншу особу в корупції через поєднання ним роботи адвоката та члена парламенту; була завдана шкода його репутації. Жінка також перевищила межі прийнятної критики, незважаючи на те, що політики повинні приймати вищий рівень критики.

Маковей звернулася до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вона стверджувала, що рішення суду касаційної інстанції порушило її право на свободу слова.

У Страсбурзі нагадали, що заяви можливо класифікувати на суб’єктивну оцінку, яка не підлягає підтвердженню, і констатацію фактів. Оскільки коментарі заявника були зосереджені на поведінці політика, а не його особистому житті, ЄСПЛ встановив, що органи влади мали лише обмежену свободу дій («вузькі межі розсуду») під час оцінювання необхідності втручання.

У даній справі коментарі Маковей були сукупністю суб’єктивних оцінок та констатації факту. Вона використала поведінку двох політиків як приклад «типової корупції за допомогою політичного впливу» в ширшому контексті конфлікту інтересів. На підтримку ідеї вона запропонувала закон, який би не дозволяв би поєднувати роль адвоката та члена парламенту.

Питання полягало у тому, чи існувала достатньо точна та достовірна фактична підстава, пропорційна характеру та рівню заяв і тверджень заявника. Дійсно, деякі заяви Маковей не мали достатньої фактичної підстави. Зокрема, передбачуване підписання політиком великих контрактів з державними компаніями в його виборчому окрузі та адвокатська практика в той час, коли він був адвокатом і членом парламенту.

Проте її заяви мали колективний характер і ілюстрували тип політичної корупції. Вони не були призначені для звинувачення двох політиків в справжній корупції. Крім того, доступна інформація дозволяє припустити, що один з них був членом парламенту і колегою іншого в адвокатській практиці, коли були підписані вигідні угоди про юридичну допомогу з державними компаніями в виборчому окрузі одного з них.

Отже, ЄСПЛ вирішив, що використані Маковей вирази, хоча, можливо, й були невідповідно сильними, можливо розглядати як полемічні і дещо перебільшені. З огляду на обставини справи такі твердження не були безпідставним особистим нападом на політика. Викривальна мова часто переливалася в особисту сферу, яка була частиною небезпеки політики та вільного обговорення ідей, які є гарантіями демократичного суспільства.

А встановлений судами розмір збитків та наказ оплати публікацію остаточного рішення також могли мати стримуючий вплив на здійснення Маковей свого права на свободу вираження поглядів.

Зрештою ЄСПЛ зробив висновок, що національним судам не вдалося досягти справедливого балансу між інтересами, які розглядаються, та виявити «нагальну суспільну потребу» для захисту прав політика, ніж прав заявника. Отже, втручання в права Маковей не було необхідним в демократичному суспільстві і мало місце порушення статті 10.

П’ятьма голосами проти двох ЄСПЛ постановив, що Румунія повинна  виплатити заявникові 4505 євро відшкодування матеріальної шкоди, 2000 євро відшкодування моральної шкоди і 3 000 євро відшкодування видатків і витрат.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Маковей проти Румунії» (заява № 53028/14) можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що питання визнання та скасування батьківства не мають строків давності.

Також ЄСПЛ роз’яснив, у якій мірі кандидати на держслужбу можуть критикувати майбутнього роботодавця.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.