Особа не вчиняла службову недбалість, якщо підготовлені документи перевіряли і затверджували державні органи

Особі не може ставитися в провину службова недбалість, якщо підготовлені нею як директором ТОВ документи затверджували держоргани. Такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суд у справі № 159/3738/16-к, інформує пресслужба Верховного Суду.

Директора ТОВ обвинувачували в тому, що він подав до неуповноваженого органу за невстановленою формою розрахунок вартості тарифу 1 Гкал теплової енергії, яка вироблялася модульними котельнями ТОВ. Це призвело до того, що неуповноважений орган затвердив розрахунок без перевірки його правильності та обґрунтованості. Надалі ТОВ використовувало згадані розрахунки в договірних відносинах із двома навчальними закладами, у зв’язку з чим ці заклади сплатили на рахунки ТОВ зайві кошти в сумі 191 591,08 грн. Це спричинило тяжкі наслідки у вигляді завдання матеріальних збитків обласному бюджету та вказаним закладам освіти.

Верховний Суд нагадав, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

• вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;
• в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред’явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов’язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред’явлено обвинувачення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.).

За нормативним визначенням, об’єктивна сторона недбалості припускає несумлінне ставлення  службової особи до службових обов’язків, які на неї покладені, що виражається: у їх невиконанні або у неналежному виконанні; у спричиненні істотної шкоди (частина 1 стаття 367 КК) або у тяжких наслідках (частина 2 стаття 367 КК); і таке ставлення знаходиться в причинному зв’язку із зазначеними наслідками.

Невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків може виявлятися не лише в одноразовій бездіяльності або дії, але й у тривалій бездіяльності або ряді дій, виконаних неналежним чином.

З юридичної точки зору суб’єктивна сторона недбалості найчастіше полягає у необережній формі вини як щодо діяння, так і його наслідків. Можлива і змішана форма вини - умисел до діяння і необережна вина до наслідків цього діяння. Не виключається недбалість й у тих випадках, коли умисне порушення службових обов’язків призводить до наслідків, яких винний хоча й не бажав, але свідомо припускав їх настання (непрямий умисел - частина 3 стаття 24 КК).

Відповідно до частини 1 статті 367 КК службова недбалість - це  невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

Частиною 2 цієї норми передбачено відповідальність за вчинення того самого діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Системний аналіз положень статті 367 КК дає підстави вважати, що відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов’язків цієї службової особи, або якщо обов’язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.

Крім того, ККС ВС зауважив, що особі не може ставитися в провину службова недбалість у випадку, коли підготовлені товариством документи перевіряли і затверджували державні органи. Адже в самому обвинуваченні орган досудового розслідування вказував про неправомірне ухвалення міськрадою рішення про погодження запропонованого тарифу постачання теплової енергії без перевірки правильності та обґрунтованості його розрахунку. Тобто міськрада як розпорядник державних коштів не перевірила розрахунок вартості теплової енергії, поданої ТОВ.

Отже, такі дії не можуть ставитись у провину особі та передбачати відповідальність за ч. 2 ст. 367 КК України.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про практику КЦС ВС щодо спорів, які виникають із сімейних, спадкових та земельних правовідносин.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.