Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 525/897/19.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 54 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його. Відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії.
Статтею 59 Конституції України визначено право кожного на професійну правничу допомогу.
Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції України та міжнародними актами, які становлять національне законодавство щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ч. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що сумлінне забезпечення здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, є обов’язком держави. Адекватний захист обвинуваченого як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства.
Зокрема, ЄСПЛ у рішеннях «Камасинський проти Австрії» від 23 листопада 1989 року та «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 року зробив висновок про те, що «Конвенція призначена гарантувати не ті права, що є теоретичними та ілюзорними, а ті, що є практичними і реальними... Саме по собі призначення не забезпечує ефективної допомоги, оскільки адвокат, призначений надавати безоплатну правову допомогу, може вмерти, серйозно захворіти, стикатися тривалий час з перешкодами у своїй діяльності або ухилятися від виконання своїх обов’язків. Якщо органи влади ставляться до відома про таку ситуацію, вони повинні або замінити його, або примусити його виконувати свої обов’язки».
Проте під час розгляду кримінального провадження щодо засудженого в суді апеляційної інстанції вказаних вимог закону не було дотримано.
Так, із технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове засідання, вбачається, що в судовому засіданні особа заявила клопотання про заміну захисника, який здійснював його захист за призначенням, на іншого захисника за рахунок держави, оскільки останній є некомпетентним при наданні йому правової допомоги у кримінальному провадженні.
Проте суд апеляційної інстанції, в порушення ч. 2 ст. 54 КПК України, вказане клопотання належним чином не розглянув, процесуальне рішення по клопотанню не прийняв та продовжив розгляд кримінального провадження за участю захисника, щодо компетентності якого засуджений висловив сумнів й недовіру.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що при здійсненні апеляційного розгляду було порушено право на захист засудженого, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про можливість затвердження угоди про визнання винуватості: правова позиція ККС ВС.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.