Суд вправі зобов’язати орган влади прийняти рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою

Суб’єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи  № 819/654/17.

Відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара. Разом з тим, згідно з частиною 3 статті 134 ЗК України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадку, передбаченому, зокрема, статтею 121 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм ЗК України свідчить про те, що передача у власність, в оренду неприватних земель здійснюється за результатами проведення земельних торгів або за рішенням уповноваженого органу на розпорядження землею.

У цій справі № 819/654/17 позивач звертався до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою на відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Головне управління Держгеокадастру відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність з трьох підстав:

• у зв’язку із необхідністю дотримання прав (пільг) учасників АТО на території сільської місцевості в частині першочерговості відведення їм земельних ділянок;
• від органу місцевого самоврядування не отримано рішення про можливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою на дану земельну ділянку;
• земельна ділянка площею 2,000 га перебуває в складі масиву площею 4,5220 га, який включений до переліку земельних ділянок, що підлягають продажу із земельних торгів.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням конкретних обставин у цій справі суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність рішень Головного управління Держгеокадастру, якими позивачеві відмовлено у наданні дозволу, зважаючи на те, що ця земельна ділянка на торги не виставлялась.

Окрім того, на момент, коли відповідач вперше рішенням відмовив у задоволенні клопотання позивача, ця земельна ділянка не була включена до переліку земельних ділянок для подальшого продажу на земельних торгах.

Щодо інших підстав, за яких позивачеві було відмовлено у наданні дозволу, суди також зробили правильні висновки про протиправність рішень Головного управління Держгеокадастру.

Верховний Суд наголосив, що частиною 3 статті 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, положення статті 123 ЗК України містять вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Оцінюючи доводи скаржника про обрання судом апеляційної інстанції неправильного способу порушених прав позивача шляхом повторного розгляду його заяви, а не зобов’язання прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, Верховний Суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб’єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один із кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.  

Суд апеляційної інстанції неправильно вважав, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах є дискреційними. Тому ці доводи касаційної скарги є обґрунтованими.

Якщо суб’єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнано судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб’єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язати вчинити певні дії. Суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з’ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов’язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36-39).

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов’язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, відсутні підстави для зобов’язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою можуть бути неодноразовими. Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача зі всіма необхідними документами, судом перевірено підстави відмови та визнано їх такими, що не відповідають закону, а інших підстав відмови не встановлено, Суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов’язання Головного Управління Держгеокадастру прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою.

Суд наголошує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов’язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, як діяти, якщо орган влади видав акт, який порушує право особи щодо оренди землі. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.