Повернення судового збору у разі закриття провадження: практика Великої Палати ВС

Закон України «Про судовий збір» не регламентує можливість покладення на позивача витрат відповідача на судовий збір і на професійну правничу допомогу у випадку закриття провадження у справі. На це звернула увагу Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 464/104/16-ц.

Так, ВП ВС наголосила, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Суть справи

До Великої Палати Верховного Суду надійшла заява, в якій ОСОБА_1 просила вирішити питання понесених нею судових витрат: стягнути з позивача на її користь суму сплаченого нею судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг і витрати на професійну правничу допомогу.

На думку ОСОБА_1, тягар понесених нею судових витрат у цій справі виник через недотримання позивачем правил юрисдикції. Проте вона не навела жодних доводів про необґрунтованість дій позивача на момент звернення з позовом у 2015 році.

Висновок Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду зазначила: доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України. Але таке право не є абсолютним. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, для забезпечення розгляду справи у суді належної юрисдикції, а також у порядку, встановленому статтею 44 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Ні районний та апеляційний суди, ні Велика Палата Верховного Суду не встановили факт зловживання позивачем його процесуальними правами. Більше того, і апеляційний суд, і Велика Палата Верховного Суду звертали увагу на те, що суд першої інстанції, відкривши провадження у справі, виконав викладені в ухвалі вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо юрисдикції.

Останній, постановляючи зазначену ухвалу, керувався позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2554цс16, про те, що спір стосовно проведення відповідачкою з порушенням приписів законодавства реконструкції власної квартири шляхом добудови балкона зі збільшенням площі цієї квартири не стосується захисту прав, свобод чи інтересів Київської районної адміністрації Одеської міської ради у сфері публічно-правових відносин. Верховний Суд України у тій постанові, застосувавши його висновок, висловлений у постанові від 15 листопада 2016 року у справі № 21-1959а16, вказав, що спір стосується речового права відповідачки, правомірності здійснення нею правоможностей власника жилого приміщення та виник у зв`язку із запереченням позивачем права відповідачки на проведення змін у квартирі. З огляду на вказане Верховний Суд України зробив висновки, що спір виник із цивільних, житлових правовідносин, і справу належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду відступила від зазначеного висновку Верховного Суду України, вказавши на належність відповідних спорів до юрисдикції адміністративних судів, лише у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11, від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а і від 16 травня 2018 року у справі № 522/5487/17, тоді як до того часу спори в аналогічних правовідносинах суди розглядали за правилами цивільного судочинства.

Отже, відсутні підстави вважати, що позивач у справі № 464/104/16-ц чинив необґрунтовано, звертаючись до суду за правилами цивільного судочинства. А оскільки частина п'ята статті 142 ЦПК України передбачає право відповідача у випадку закриття провадження у справі заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок саме необґрунтованих дій позивача, то у справі № 464/104/16-ц на підставі вказаного припису не можна витрати відповідача на професійну правничу допомогу компенсувати за рахунок позивача (див. також пункти 44 і 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18).

Більше того, частина п'ята статті 142 ЦПК України не передбачає можливість компенсувати відповідачеві судовий збір, сплачений ним внаслідок необґрунтованих дій позивача, у випадку закриття провадження у справі. Незважаючи на це, ОСОБА_1 просить стягнути на її користь суму сплаченого нею судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг саме з позивача.

Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, зокрема порядок його повернення, визначені Законом України «Про судовий збір».

Згідно з пунктом 5 частини першої та частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду, зокрема, у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі № 464/104/16-ц через те, що її не належить розглядати за правилами цивільного судочинства, ОСОБА_1 має право на повернення сплачених сум судового збору, проте не за рахунок позивача, як вона вимагає, а з Державного бюджету України.

Раніше ми повідомляли, що Верховний Суд зобов’язав патрульну поліцію сплачувати судовий збір при оскарженні судових рішень.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.