Пред'явлення позову про визнання права власності: КГС ВС зазначив важливий аспект

До інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одних з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 909/526/18

Так, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто вимога про визнання права власності може бути заявлена виключно у випадку, якщо на момент звернення до суду особа має право власності, але воно оспорюється іншою стороною.

Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У справі № 909/526/18 судами не встановлено сукупності юридичних фактів, за наявності яких у відповідача б виникло право власності на спірне майно, з огляду на що наявність у нього реєстраційного посвідчення та записи в реєстровій книзі не мають правового значення для встановлення власника майна.

Верховний Суд зазначив: «Як вірно вказали суди попередніх інстанцій, оскільки спірним майном є приміщення, то твердження відповідача про те, що він набув його безоплатно у власність, не відповідає наведеним приписам Закону. При цьому, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами положень названого Закону не підтверджується матеріалами справи з урахуванням того, що Законом України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» в статті 9 передбачено передачу при реформуванні комунальних друкованих засобів масової інформації новоствореним суб'єктам господарювання приміщень комунальної форми власності лише у оренду».

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вирішила, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішень відсутні.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що КГС ВС роз’яснив зміст поняття «стадія продажу майна».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.