Спір щодо заборгованості за кредитом: Верховний Суд вказав на межі компетенції третейських судів

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/10380/17.

Судом встановлено, що у липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 158/14 від 14 березня 2014 року.

Позов мотивовано тим, що 14 березня 2014 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків ухвалено рішення про стягнення з нього на користь банку заборгованості у розмірі 171 355 грн 93 коп. Зауважував, що третейський суд ухваливши своє рішення фактично вийшов за межі своєї компетенції, так як відповідно до статті 6 Закону України «Про третейські суди», цей спір не підвідомчий третейському суду.

З оскаржуваним рішенням він ознайомився лише 02 червня 2017 року. Ураховуючи наведене просив суд поновити строк на оскарження рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 14 березня 2014 року та скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 14 березня 2014 року по справі № 158/14 за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 14 березня 2014 року у справі № 158/14. Скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 14 березня 2014 року у справі № 158/14 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що про розгляд справи в третейському суді, ні про ухвалене рішення, заявнику відомо не було, а тому наявні підстави для поновлення заявнику строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду. Крім того, на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг, спір виник щодо заборгованості за кредитом, а тому третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» справа про стягнення заборгованості з позичальника не підвідомча.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» залишено без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що з рішенням третейського суду представник заявника ознайомився 15 травня 2017 року та 07 липня 2017 року ОСОБА_1 подав відповідну заяву до суду, тому колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення заявнику строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду виходячи з частини третьої статті 389-1 ЦПК України. Крім того колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг, спір виник щодо заборгованості за кредитом, а тому третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» справа про стягнення заборгованості з позичальника не підвідомча.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами другою та третьою статті 389-1 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час звернення до суду з заявою, заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, — протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.
Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

З огляду на те, що з рішенням третейського суду представник заявника ознайомився 15 травня 2017 року та 07 липня 2017 року ОСОБА_1 подав відповідну заяву до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для поновлення заявнику строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, виходячи з частини третьої статті 389-1 ЦПК України.
Звертаючись до суду з заявою про скасування рішення третейського суду, ОСОБА_1 посилався на те, що, ухвалюючи рішення, третейський суд фактично вийшов за межі своєї компетенції, оскільки цей спір не підвідомчий третейському суду.

Статтею 389-5 ЦПК України як і статтею 458 ЦПК України, у редакції Закону від 15 грудня 2017 року, визначено підстави, за яких може бути скасовано рішення третейського суду, зокрема, рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
Аналогічні вимоги зазначені і в частині третій статті 51 Закону України «Про третейській суди».
Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.
Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.

Наведене дає підстави для висновку про те, що положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.
Окрім того, споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб`єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.
А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

ПАТ «Укрсоцбанк» не заперечує факт надання ОСОБА_1 споживчого кредиту за договором № 49 від 17 лютого 2006 року.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 158/14 від 14 березня 2014 року, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг, спір виник щодо заборгованості за кредитом, а тому третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» справа про стягнення заборгованості з позичальника не підвідомча.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду надав судам методичну інформацію щодо спірних питань застосування законодавства про продовження процесуальних строків під час дії карантину.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій