Відмова від позову: чи повинна ДФС сплатити послуги адвокатові відповідача

Державна фіскальна служба України не повинна відшкодовувати витрати на адвоката платнику податку, якщо справу було закрито через погашення боргу вже після відкриття провадження у справі. Про це йдеться у постанові КАС ВС від 25 лютого 2020 року у справі № 260/1378/18 (адміністративне провадження N К/9901/30473/19).

Обставини справи

ДФС закрила провадження у справі щодо стягнення податкового боргу, однак відповідач звернувся до суду щодо відшкодування йому коштів, які було сплачено на правову допомогу.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що станом на дату відкриття провадження у цій справі (12 грудня 2018 року) сума пені за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» була сплачена до бюджету у повному обсязі, що підтверджується квитанцією на оплату та фіскальним чеком про сплату від 12 грудня 2018 року, тобто станом на 3 січня 2019 року заборгованість по пені за несвоєчасну сплату земельного податку, яка позивачем була нарахована за період з 30 березня 2017 року по 3 листопада 2017 року відсутня.

Ухвалюючи додаткове судове рішення суд першої інстанції застосував, зокрема, норми частини восьмої статті 139 КАС, зазначивши, що позивач відмовився від позову внаслідок неправомірних дій, а саме, внаслідок пред'явлення до стягнення незаконно нарахованої пені, а тому право на повернення 50 % сплаченого судового збору у позивача відсутнє. При цьому, з огляду не неправомірність дій позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з нього на користь відповідача витрат на правову допомогу.

Суд апеляційної інстанції підтримав позицію суду першої інстанції у повному обсязі, задовольнив позов.

ДФС подало касаційну скаргу.

Позиція ВС

Частина перша статті 142 КАС стосується повернення судового збору позивачу з відповідного бюджету у зв'язку із відмовою позивача від позову. Ця норма не пов'язана зі статтями 139, 140 КАС, оскільки не регулює питання стягнення з однієї сторони на користь іншої судового збору в порядку розподілу судових витрат.

Варто зауважити, що питання повернення судового збору та розподілу судових витрат мають різну правову природу, не є пов'язаними, а підстави та порядок їх застосування регулюються по-різному. Зокрема, частина перша статті 142 КАС може бути застосована у тому випадку, коли має місце відмова позивача від позову, що не пов'язана із задоволенням його відповідачем після подання позовної заяви, оскільки у такому випадку розподіл судових витрат згідно частини першої статті 140 КАС України не здійснюється.

Разом з тим, якщо позивач відмовився від позову внаслідок його задоволення відповідачем після подання позовної заяви, то цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов'язку відшкодувати понесені позивачем витрати як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.

Застосування судами частин восьмої і десятої статті 139 КАС України призвело до неправильного вирішення клопотання позивача про повернення 50 % сплаченого судового збору, яке має бути вирішено відповідно до приписів частини першої статті 142 КАС, якій кореспондують норми частини третьої статті 7 Закону «Про судовий збір».

Крім того, судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині ухвалення судового рішення у формі «Додаткове рішення іменем України», яке передбачено нормами статті 252 КАС.

Зазначена норма застосовується виключно у випадку ухвалення судом рішення, яким вирішено спір по суті, в той час, як у цій справі спір по суті не розглядався, провадження закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову, а тому суд повинен був вирішити питання розподілу судових витрат та повернення судового збору у формі ухвали або різних ухвал, як це передбачено статтями 140, 142 КАС .

Суд задовольнив позов частково та направив справу на розгляд до суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про позицію КАС ВС щодо недотримання судом принципу офіційного з’ясування всіх обставин. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.