Кращий матеріальний стан одного з батьків не є вирішальною умовою для передачі дитини: КЦС ВС

В січні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить визначити місце проживання їх малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із нею - ОСОБА_1 . Про це повідомляє Центр досліджування судової практики на своїй сторінці в Facebook.

Позовні вимоги обґрунтовувала наступним. З грудня 2013 року по серпень 2018 року позивач перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_3 , батьком якого є відповідач. Дитини проживає із нею та знаходиться на її утриманні. Після припинення фактичних шлюбних відносин відповідачем не було висловлено заперечень щодо проживання їх сина з матір`ю - позивачем у справі за адресою: АДРЕСА_1 , відвідування дошкільного закладу у цьому районі та отримання за цією адресою медичної допомоги. Дитина зареєстрована за вказаною адресою з 04 вересня 2015 року.

05 січня 2019 року відповідач приїхав по сина і забрав його на три дні за їх попередньою домовленістю, але фактично, самостійно, без її на те згоди, змінив місце проживання дитини, не повернувши її до теперішнього часу. Вивіз дитину до м. Києва, що їй відомо зі слів знайомих, та місце перебування дитини на час звернення із позовом їй невідоме, як і умови проживання сина, забезпечення його належним доглядом, дотриманням режиму та піклування.

Вважає, що в інтересах сина, є проживання з нею, а не з батьком, через ранній вік дитини, якій лише виповнилося три роки. Вона на цей час перебуває у декретній відпустці по догляду за молодшою донькою, тому має більшу можливість надати синові належний догляд та дбати про його розвиток. Вказує, що має стабільний підробіток та може в повному обсязі забезпечити всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини, забезпечити його виховання в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Після закінчення декретної відпустки та виходу на роботу її матеріальне становище знову таки буде стабільним, в той час як відповідач не має доходу для матеріального забезпечення належних умов проживання їх спільного сина, не має постійного житла, оскільки зареєстрований у гуртожитку без надання житлової площі та фактично проживає в будинку його матері разом з іншими родичами.

Будинок не облаштований у повному обсязі всім необхідним для догляду та розвитку дитини, не може забезпечувати умови для нормального дозвілля та виховання. В той час, як вона проживає у комфортабельній двокімнатній квартирі на другому поверсі двоповерхового будинку з сучасним ремонтом, обладнанням та автономним опаленням, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини.

Вказує, що між їх сином ОСОБА_3 та її дітьми від першого шлюбу і її чоловіком існують добрі стосунки. Проживання сина ОСОБА_3 із нею відповідає інтересам дитини, вона не має шкідливих звичок, має можливість забезпечити синові належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Судом визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає в АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 7 Європейської Конвенції «Про здійснення прав дітей» від 25 січня 1996 року № 160, рішення суду в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю, допущено до негайного виконання, зобов`язано ОСОБА_2 негайно повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері - ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 місцевий суд проаналізувавши обставини справи, зокрема, вік малолітнього ОСОБА_3 , особи сторін, їх участь у вихованні, утриманні та турботу про сина ОСОБА_3 , умови проживання, наявність власного доходу, дійшов висновку, що проживання із матір`ю ОСОБА_1 відповідатиме інтересам малолітнього ОСОБА_3 та забезпеченню його розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року в частині допущення до негайного виконання відповідно до статті 7 Європейської Конвенції «Про здійснення прав дітей» від 25 січня 1996 року № 160 та зобов`язання ОСОБА_2 негайно повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері - ОСОБА_1 скасовано. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд погодився з його висновками про наявність підстав для задоволення позову та вказував, що відповідач не підтвердив належними доказами наявність офіційного працевлаштування та офіційного власного доходу, що в силу приписів частини другої статті 161 СК України є перешкодою для передачі дитини відповідачу як особі, яка не має власного доходу.

Разом із тим суд апеляційної інстанції знайшов обґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно того, що місцевий суд не в повній мірі врахував положення статті 430 ЦПК України, яка містить випадки допущення рішення суду до негайного виконання. Апеляційний суд вказував, що статтею 430 ЦПК предбачено можливість негайного виконання рішення суду про відібрання дитини, проте з такими позовними вимогами позивач не зверталась.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки усім доказам, які є в матеріалах справи та були надані відповідачем під час апеляційного перегляду справи, як то докази матеріально-побутових умов заявника, доказів щодо його доходів та доказів, пов`язаних із порушенням психо-емоційного стану дитини.

Заявник вказує, що умови в яких наразі проживає малолітній син сторін є набагато кращими ніж житлові умови у квартирі позивача, будинок в якому він мешкає, попри те, що він не введений у експлуатацію, має більшу площу та обладнаний усім необхідним для комфортного проживання.

ОСОБА_2 вказував, що попри відсутність у нього офіційного доходу засоби до існування він все-таки має, адже надає допомогу сусідам при здійсненні ними ремонтних робіт, він є страховим представником страхових компаній «Медлайф» та «Стардлайф», має від них неофіційний дохід, що підтвердила свідок ОСОБА_5 . В касаційній скарзі вказує, що наразі працевлаштовується до приватної фірми.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Верховний Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

В суді першої інстанції відповідач стверджував, що він не має офіційного доходу і як на дохід своєї сім`ї посилався на дохід членів своєї сім`ї, зокрема матері, вітчима, брата та сестри, хоча ці особи, як правильно зазначив місцевий суд у своєму в рішенні, не є зобов`язаними до утримання як самого відповідача, так і відповідальними за утримання його сина ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі відповідач також посилався на те, що не має офіційного місця працевлаштування з поважних причин, так як займається вихованням та лікуванням сина. Проте він є страховим представником страхової компанії «MEDLIFE» та має достатній хоча і не офіційний дохід, доказів цього до апеляційної скарги не надав.

Апеляційним судом було досліджено та встановлено, що надані йому представником відповідача договір на співпрацю з ТОВ «СТАРДЛАЙФ №1» від 30 січня 2019 року та довіреність від 30 січня 2019 року без надання договорів на виконання конкретних робіт, на виконання умов зазначеного договору, актів прийняття виконаних робіт на нарахування виплат за виконані роботи, не підтверджують платної основи надання послуг відповідачем.

З інформації з Єдиного реєстру боржників встановлено, що відповідач має борги перед головним управлінням ДФС у Миколаївській області. Як пояснила позивач, він має значну непогашену заборгованість перед банківською установою за кредитом.

Апеляційний суд дійшов також і висновку про те, що надані представником відповідача апеляційному суду довідки сусідів від 08 серпня 2019 року про виплачені відповідачу суми за допомогу у ремонті їх будівель протягом 2018-2019 років, не є фінансовими документами чи розписками про отримання від них грошових коштів відповідачем, а тому не можуть прийматися судом як належні доказами отримання відповідачем доходів. При цьому апеляційний суд також правильно врахував, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не посилався на дані обставини в обґрунтування свого матеріального стану.

Натомість під час апеляційного розгляду встановлено, що позивач отримує заробітну плату, про що свідчить довідка про доходи відділу культури МРДА Миколаївської області від 18 липня 2019 року, згідно якої за травень 2019 року їй нарахована зарплата у розмірі 5 941,22 грн, за червень 2019 року - 4 173,00 грн, крім того вона отримує допомогу як одинока матір у розмірі 990,71 грн, допомогу на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях у розмірі 3 400,00 грн, щомісячну одноразову допомогу при народженні дитини у розмірі 860,00 грн.

З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , за яким, на думку заявника, попри відсутність у нього офіційного доходу засоби до існування він все-таки має, і це не суперечить приписам частини другої статті 161 СК України за яким суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу.

Разом із тим колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ними було обґрунтовано не прийнято до уваги відомості про доходи членів сім`ї відповідача, зокрема брата, матері, вітчима, адже вказані особи не зобов`язані утримувати його та його дитину.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Суди вирішуючи спір, виходили з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, але надали перевагу інтересам дитини. Врахувавши прихильність дитини до кожного з батьків, особисті якості обох батьків, можливість створення належних умов для виховання.

Верховний Суд зазначає, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків (в цьому випадку наявність у відповідача помешкання площею більшою ніж має позивач) не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За висновком Миколаївської міської ради від 27 березня 2019 року доцільним є визначення місця проживання малолітнього сина сторін з матір`ю ОСОБА_1 . Аналогічного висновку дійшла служба у справах дітей Вітовської РДА.

Отже, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши вищевказані висновки у сукупності із іншими доказами у справі дійшли до правильних висновків про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.

Одночасно колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано, на думку заявника, відмовив у призначення психіатричної експертизи малолітнього сина сторін, а ухвала апеляційного суду про відмову у призначення експертизи від 09 серпня 2019 року носить формальних характер з огляду на таке.

Апеляційний суд вказував, що в матеріалах справи наявні фактичні дані психологічного стану та ставлення дитини до сторін як на час проживання дитини з матір`ю, так і на час проживання з батьком при відсутності тривалого спілкування дитини з матір`ю, які будуть досліджуватися судом у їх сукупності в межах наданих йому законом повноважень.

Докази про стан дитини на час обстеження його у психолога в липні 2019 року з протилежними висновками в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи наявні фактичні дані про стосунки сторін та про взаємовідносини дитини з батьками як на час проживання дитини з матір`ю, так і на час проживання з батьком.

Надання аналізу фактичним даним, які є в матеріалах справи і які входять в предмет доказування, законодавством віднесено до компетенції суду.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що підстав для призначення психологічної експертизи стосовно дитини в межах заявлених вимог у даній справі не має. При цьому судом апеляційної інстанції було правильно враховано, що питання необхідності обстеження дитини спеціалістами з питань дитячої психології та психіатрії на предмет необхідності лікування дитини не входить в предмет доказування у даній справі.

Крім того, як правильно зазначав апеляційний суд в ухвалі про відмову у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про призначення судово- психологічної експертизи від 09 серпня 2019 року під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем заявлялося усне клопотання про призначення у справі психіатричної, а не психологічної експертизи під час розгляду справи по суті, а не в підготовчому судовому засіданні. Судом у задоволенні даного клопотання було відмовлено.

Згідно з статтею 365 ЦПК України питання про призначення експертизи, за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішується суддею доповідачем у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду.

Оскаржуючи рішення суду, відповідач в апеляційній скарзі не просив призначити експертизу. Не скористався він також своїм передбаченим частиною першою статті 106 ЦПК України правом подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, надавши апеляційному суду через свого представника в судовому засіданні тільки висновок практикуючого психолога ОСОБА_17 .

Верховний Суд також звертає увагу на те, що вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди правильно врахували малолітній вік ОСОБА_3 , якому в липні 2019 року виповниться лише чотири роки, можливість матері, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, приділяти дитині належну увагу, виховання, турбуватися про здоров`я та гармонійний розвиток дитини, а також те, що позивачка характеризується позитивно, має дохід, належні умови для проживання та розвитку сина, належно дбає про його здоров`я та розвиток, що підтверджується змістом досліджених судом письмових доказів.

Перевіряючи інші доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідили, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустили, тому, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та правильно визначили місце проживання дитини з матір`ю, враховуючи інтереси дитини його віку та психологічний зв`язок сина з матір`ю.

Із повним текстом постанови КЦС ВС від 09.04.2020 № 477/253/1961-17159св19) можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що у разі тривалого проживання особи в квартирі виселити її майже неможливо.

Додамо, коли учасникам процесу можна надсилати судову повістку у вигляді sms.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.